Знищення Гути Пеняцької — комплексний аналіз. Частина друга.


Екзамен з чесності — контрольні питання.

Знищення Гути Пеняцької — комплексний аналіз. Частина перша


В другій частині ми задамо тільки питання, які напевно відскочать від адресатів, як горох від стіни — питання до польського ІНП, до польських істориків, публіцистів, кресових активістів, редакторів Вікіпедії і всіх інших творців нової “історичної політики”. До всіх, чию “творчість” ми бачимо на вищенаведеній картинці.

А що ми там бачимо? 

Волинь 43 — в лютому 44 в Галичині, 
німецька злочинна каральна акція, яких німці провели сотні під час війни, але про німців і їх відповідальність за злочини люди, які формують польську суспільну думку навіть не згадали, їх там не було і вони не мали нічого спільного з цим! 
Ганебна історична брехня!!!


Питань багато. Але ми поставимо лише кілька найсуттєвіши 

 Почнемо з найважливішого...

1. Вам відомо, що радянські партизани перебували в селі до 25 лютого 1944 року, а не до 23 лютого, як стверджують у всіх польських дослідженнях?


Документ — спогади Бориса Давидовича Крутікова:



Джерело: Фонди Рівненського обласного краєзнавчого музею КН 27244 / ІІІД 14019

Скріни неопублікованих спогадів Крутікова щодо Гути Пеняцької доступні повністю тут: Pamietnik Krutikowa - Huta Pieniacka


Польське джерело, яке підтверджує диверсійну акцію, описану Крутіковим:


На початку 1944 року Мєчислав Голіч разом зі своєю командою спільно з радянським партизанським відділом під командуванням Бориса Крутікова брав участь в диверсійній акції підриву залізничної колії поблизу Зарваниці на трасі Золочів-Плугів, де під час бою був важко поранений один з радянських партизанів і контужений Мєчислав Голіч.

Тут нема точної дати, але йдеться про ту саму акцію під Зарваницею, де був поранений солдат з батальйону ім. Чкалова (відділ зі з’єднання Малікова, який також стаціонував в Гуті Пеняцькій) на прізвище Сержант (загинув 28 лютого під час пацифікації села) — Крутіков називає дату цієї події — 23 лютого, одночасно стверджуючи, що це була акція на честь свята Червоної Армії, яке закінчилось в Гуті Пеняцькій загальною пиятикою. Заодно дізнаємось, що в Гуті Пеняцькій перебував ще один відділ АК з околиці, бо Мєчислав Голіч, про якого згадується, не був підлеглим Войцеховського.

Мечислав Голіч - командир диверсійного підрозділу в селі Козаки (Золочівський район), який входив в склад Кедиву в Віцині під 
командуванням  Юзефа Хжана ("Сократ"). 
джерело: Ян Гоньовський "Військо Крайової у Віцині"


То що встановили польські дослідження про радянських партизанів? Їх точно не було в селі 23 лютого — в день, коли відбулось перше зіткнення з солдатами 4 поліцейського полку СС?

Чого варті всі праці польських істориків, чого варте прокурорське слідство ІНП, якщо всі вони навіть в таких важливих питаннях дуже розходяться з правдою?




2. Вам відомо, що похорони солдатів 4 поліцейського полку СС, вбитих 23 лютого в Гуті Пеняцькій, відбувся 2 березня, а не як стверджують специ з “історичної політики” (в т.ч. Мотика), до знищення села?


Їх понівечені тіла, присипані гноєм, знайшли в Гуті Пеняцькій саме 28 лютого.

Пресовий орган Stadthauptmannschaft Lemberg (Міське Староство у Львові) — газета “Львівські Вісті” від 04-03-1944:




В тексті німці називають солдатів поліцейського полку солдатами “Дивізії Галичина”, але це пропагандистський трюк з метою отримати більшу прихільність до дій в українському суспільстві. Це суспільство надзвичайно підтримувало боротьбу проти совєтів, навіть поряд з німцями. Мільйони жертв Голодомору, довоєнні репресії і репресії 1939-41 років були цілком зрозумілим виправданням тодішньої спроби захисту України від чергової радянської неволі / окупації.

ІІІ Рейх був також злочинним режимом, але для українців Гітлер був лише величезним злом, а Сталін був абсолютним злом. Гітлер і так вмирав, а за Сталіна вмирала Україна. Мона критикувати цю точку зору, але не можна обдурити реальність — поставте на шальки ваги українських жертв нацизму і комунізму, і все стає зрозуміло. Крім того, більше ніхто зброю в руки українцям не давав.

Треба додати, що народ також називав такі відділи “дивізійниками”, а символіку СС часто розшифровували як абревіатуру Січові Стрільці. Але ці два солдати точно були з 1 батальйону 4 поліцейського полку СС, який не мав нічого спільного з Дивізією Галичина.

Але повернемось до теми. Найважливіша тут дата похорону. В польських публікаціях хронологія така — спочатку пропаганда використовує похорони, а потім “помста” і “український злочин в Гуті Пеняцькій”. Нагадаємо великий “авторитет”, слова дуже “об’єктивного і предметного” польського історика — Гжегожа Мотики:

Після звістки про смерть двох солдатів СС німці організували їм демонстративні похорони і відправили проти села каральну експедицію. На світанку 28 лютого 1944 р. 4 полк поліції СС обстріляв село з кулеметів і гармат, після чого захопив, не зустрівши опору самооборони...

Гжегож Мотика “Український партизанський рух...”

Мотика не вказує джерело своїх “знань”. Він конструює несправжню хронологію подій. Точно те саме він робить щодо ймовірної участі в пацифікації села Гута Пеняцька сотні УПА “Сіроманці”, але про це в наступному питанні.

Це не так, пане Мотика...
Спочатку був німецький воєнний злочин в Гуті Пеняцькій, а потім похорони. Це випливає з замітки в пресі від 4 березня 1944 року. Похорони відбулись 2 березня. Тіла двох з трьох солдатів, які зникли 23 лютого, знайшли саме 28 лютого в Гуті Пеняцькій.

Українські свідки це пам’ятають, польські якось забули...
Українські свідки (а серед них також люди польського походження) — жителі навколишніх сіл пам’ятають багато того, чого не пам’ятають польські свідки. Вони пам’ятають понівечені тіла тих двох солдатів з вирізаними на їх тілах свастиками та іншими слідами тортур (чи осквернення людських тіл, якщо вони вже були мертві). Українка — дружина поляка, яка пережила трагедію в Гуті Пеняцькій, після трагедії розповідала, як німці знайшли тіла вбитих, присипані гноєм. Вони пам’ятають й багато інших дуже важливих деталей, які для тих, хто хоче дізнатись правду про трагічну подію, так само важливі, як свідчення і спогади польських свідків.

Але якось працівникам польського ІНП не вистачило сил і засобів для допиту саме українських свідків подій, а без цього слідство є лише імітацією слідства, і навіть, прямо кажучи, образою професіоналізму...

Отже, що з польськими результатами досліджень у цій справі — чи точно згадані похорони відбулись до знищення Гути Пеняцької, чи після німецької акції пацифікації? Ви далі будете розповідати казки?

Чого варті всі праці польських істориків, чого варте прокурорське слідство ІНП, якщо всі вони навіть в таких важливих питаннях дуже розходяться з правдою?


3. Чому польський ІНП досі не опублікував розповідей свідків подій в Гуті Пеняцькій, яких прокуратура допитала в 60-х роках?

Пояснення, що документи не таємні і їх можна без проблем отримати, не переконливе. Нечесно публікувати тільки ті фрагменти, які підтверджують новостворену версію подій. Чесно було б опублікувати їх повністю. Вибирання лише коротких, вигідних фрагментів — це фальсифікація.
Документи з польських архівів, які, на нашу думку, повинні бути опубліковані:



IPN Wr 477/32 t.2 p. 49 - 51 23.09.1969 Protokół przesłuchania świadka. Józef Hauptman. Huta Pieniacka (pow. Brody). IPN Wrocław
Dokument. Trzy zapisane maszynowo strony, ręczne podpisy. Opis pacyfikacji wsi Huta Pieniacka w dniu 28 lutego 1944 r.




IPN Wr 477/32 t.2 p. 41 - 42 Protokół przesłuchania świadka. Stanisław Fedyczkowski. Huta Pieniacka (pow. Brody).IPN Wrocław 23.09.1969
Dokument. Dwie zapisane maszynowo strony, ręczne podpisy. Opis pacyfikacji wsi Huta Pieniacka (dzisiejsza Ukraina) w dniu 28 lutego 1944 r. przez Ukraińców oraz Niemców. Świadek przeżył ukryty w schronie, w swoim gospodarstwie. Pada nazwisko inżyniera Czerniawskiego jako dowódcy ukraińskiego.




IPN Wr 477/32 t.2 p.60-61 Protokół przesłuchania świadka.Helena Czyżewska. Huta Pieniacka (pow. Brody). IPN Wrocław 24.09.1969 r.
Dokument. 2 zapisane maszynowo strony, ręczne podpisy. Opis pacyfikacji wsi Huta Pieniacka (dzisiejsza Ukraina) w dniu 28 lutego 1944 r. przez Ukraińców oraz Niemców. Świadek podaje, że uciekł do Huty ze wsi Żarków - gdzie wcześniej spalono ich dom. Opowiada o morderstwach Żydów w jej rodzinnej wsi.




IPN Wr 477/32 t.2 p. 73 Protokół przesłuchania świadka. Stanisław Kowalczykowski. Huta Pieniacka (pow. Brody). IPN Wrocław 14.10.1969 r.
Dokument. 2 zapisane maszynowo strony, ręczne podpisy. Opis pacyfikacji wsi Huta Pieniacka (dzisiejsza Ukraina) w dniu 28 lutego 1944 r. przez Ukraińców oraz Niemców.




IPN Wr 477/32 t.2 p. 101 Protokół przesłuchania świadka. Helena Kobylańska. Huta Pieniacka (pow. Brody). IPN Wrocław 22.06.1970 r.
Dokument. Niecałe dwie zapisane maszynowo strony, ręczne podpisy. Opis pacyfikacji wsi Huta Pieniacka (dzisiejsza Ukraina) w dniu 28 lutego 1944 r. przez Ukraińców oraz Niemców. Świadek niewiele pamięta.




IPN Wr 477/32 t.2 p. 117 - 120 Protokół przesłuchania świadka. Maria Kowalczykowska. Huta Pieniacka (pow. Brody). IPN Wrocław
Dokument. Jedna zapisana maszynowo strona. Świadek podaje ilość broni, oraz jak mieszkańcy weszli w jej posiadanie. Opowiada o partyzantce radzieckiej, twierdzi, że polska w zasadzie nie miała racji bytu.




IPN Wr 477/32 t.2 p. 100 Protokół przesłuchania świadka. Eugeniusz Kobylański. Huta Pieniacka (pow. Brody). IPN Wrocław 22.06.1970 r.
Dokument. Niecałe dwie zapisane maszynowo strony, ręczne podpisy. Opis pacyfikacji wsi Huta Pieniacka (dzisiejsza Ukraina) w dniu 28 lutego 1944 r. przez Ukraińców oraz Niemców. Świadek niewiele pamięta.




Ще одне мале, але потрібне зауваження.
Імена та прізвища вищенаведених свідків знаходяться на пам’ятнику в Гуті Пеняцькій.
Невже мертві люди давали свідчення? Чи це випадковий збіг імен та прізвищ? Може в Гуті Пеняцькій проживало по кілька людей з таким самим ім’ям та прізвищем? Такі випадки бувають, але масштаб цих “випадкових збігів” дивує і потребує пояснення...



4. На якій підставі польський ІНП в своїх “тимчасових результатах слідства” стверджує, що у знищенні Гути Пеняцької брав участь відділ УПА під командуванням Дмитра Карпенка?


ІНП в своїй заяві про тимчасові результати слідства щодо злочину в Гуті Пеняцькій пише
:

...23 лютого 1944 року члени самооборони в Гуті Пеняцькій відбили атаку розвідників, 1 батальйону 4 поліцейського полку, сформованого з українців, добровольців 14 Дивізії СС “Галичина”, які намагались увійти в село.
Члени самооборони вступили в бій з переконанням, що нападники це українські націоналісти, переодягнені в німецьку форму. Такий висновок вони зробили через те, що нападники використовували українську мову. Внаслідок вищеназваних дій загинуло два члени згаданого формування, а ще вісім було поранено. Втрати цього підрозділу напевно були б більші, але він отримав підмогу в бою з боку сотні Української Повстанської Армії, під командуванням Дмитра Карпенка, псевдо “Яструб”...

Мотика пише точно те саме:

... 23 лютого 1944 р. до неї прибув з розвідувальною метою підрозділ 4 поліцейського полку СС, який складався з українців. Поляки, вирішивши, що мають справу з переодягненими упівцями, атакували нападників, вбиваючи двох з них. На допомогу солдатам 4 полку прибула сотня “Сіроманці”, під командуванням Дмитра Карпенка “Яструба”, яка атакувала поляків збоку. Це уможливило підрозділу СС відхід і найімовірніше врятувало його від повного розгрому...
Гжегож Мотика “Український партизанський рух...


Ні ІНП, ні Мотика не вказують жодного джерела, яке підтверджує участь сотні Карпенка в бою 23 лютого. Польська Вікіпедія (та багато інших польських авторів) повторює цю інформацію, додаючи, що сотня Дмитра Карпенка також брала участь в пацифікації села 28 лютого:


https://pl.wikipedia.org/wiki/Zbrodnia_w_Hucie_Pieniackiej



Де перевірка джерел? Де логіка?

Яким дивом Карпенко і “Сіроманці” могли бути в Гуті Пеняцькій 23 лютого, якщо ще 19 лютого вони напали на польську боївку в селі Підкамінь Рогатинського району? Це близько 100 км від Гути Пеняцької...

Щоб це довго не пояснювати, зацитуємо українського історика, на нашу думку, найбільш компетентного. Про ймовірну участь сотні Дмитра Карпенка в пацифікації села Володимир Мороз пише так:


...Хроніка сотні «Сіроманців»”, “Хроніка «Буйних»” та Б. Допіра стверджують, що від кінця 1943 р. до квітня 1944 р. перебували “Сіроманці” на Рогатинщинібіля сіл Яглуш і Дички (Рогатинський р-н Івано-Франківської обл.), а в околицях Золочева і Бродів ніколи не були. “Сіроманці” 9 лютого контактували в с. Погребиська (тепер с. Погребівка Рогатинський р-н) з групою Остапа Качана (“Саблюка”) з УПА-Південь; 16 лютого і 10 березня відбили німецькі облави на Ферлеїв (тепер с. Липівка Рогатинського р-ну), 16 лютого підірвали міст на шосе Рогатин–Перемишляни, знищили дві німецькі автомашини; брали участь в акціях на польські села: 3 лютого і 10 квітня – Ганачів (Перемишлянський р-н,),
17 лютого – Людвиківку біля Бурштина (Галицький р-н), 19 лютого – Мелну і Підкамінь (Рогатинський р-н). Зрештою, й сам Ґ. Мотика фіксує дії “Сіроманців”
на Рогатинщині протягом 2–19 лютого. Зважаючи на зимовий період і значну відстань між населеними пунктами, говорити про участь “Сіроманців” в акції у
Гуті Пеняцькій недоречно. Тим більше, що у джерелах є прямі вказівки на інший повстанський підрозділ...

Володимир Мороз ДІЯЛЬНІСТЬ СОТНІ “СІРОМАНЦІ” У ЛЬВІВСЬКІЙ ВОЄННІЙ ОКРУЗІ “БУГ”

Але тут з’являється згадка про інший український відділ. Володимир Мороз має на увазі відділ Макса Скорупського — його справді самі бандерівці звинувачували у злочинах проти поляків, але про це ми напишемо в одній з наступних частин.

Яку трасу мав би подолати Карпенко зі своїм відділом за 3 дні?




Так! Теоретично можна було пройти цей шмат дороги за два дні. Сьогодні по нормальних дорогах це близько 20 годин маршу... але тоді?
Коли доріг не було, а навколо різні ворожі відділи?

В лютому 1944 зима не була дуже морозною, але снігові замети були винятково великі. Подолання такої дороги лише заради допомоги малому німецькому відділу, який 23 лютого буде заходити в Гуту Пеняцьку, це безглуздя. Невже Карпенко знав за кілька днів до того про подію, яка мала лише відбутись, і поспішив на допомогу? І спокійно чекав, поки це станеться, щоб раптом вискочити з лісу? Ясновидець? Потім ще кілька днів сидів у лісі, щоб дочекатись німецької пацифікації і разом з німцями і українцями з поліцейського полку пішов вбивати поляків? А потім знову швидко повернувся на свою територію (бо на початку березня він точно знову діяв в околиці Рогатина)?
ЦЕ Ж СУЦІЛЬНА МАЯЧНЯ!

На своїй території в нього було достатньо сіл, в яких жили поляки — там також були радянські диверсійні групи, які користувались гостинністю польських сіл — він мав там що робити. Він в себе ліквідував поляків, які співпрацювали з совєтами чи німцями. Під час цих акцій могли відбуватись злочини проти невинних людей, бо це були типові ситуації для тодішньої партизансько-повстансько-сільської війни. Як би ми не називали його дії і як би ми їх не оцінювали, точно відомо одне — він це робив у себе на Рогатинщині. Його не було в Гуті Пеняцькій.

Пояснення дуже просте. Про сотню Дмитра Карпенка в контексті Гути Пеняцької написав відомий Едвард Прус в своїх антиукраїнських народово-комуністичних (бо був членом комуністичного крила народовців - “Патріотичної Спілки Грюнвальд” всередині PZPR) публікаціях у 80-х роках.
Ні ІНП, ні Мотика чи будь-який інший історик чи навіть публіцист не послався на Едварда Пруса, як на джерело.
Його “історичні праці” вже давно скомпрометовані. Але використати “досягнення” Пруса можна — тільки треба замовчати джерело. Напевно тільки так можна пояснити факт, що фрагмент про ймовірний зв’язок Карпенка з Гутою Пеняцькою в Мотики ретельно очищений від будь-яких приміток.

Просимо вибачити нам щирість і нецензурне висловлювання, але розповіді польських “істориків” і публіцистів про участь Карпенка в злочині в Гуті Пеняцькій можна лише розбити об кант дупи.





5. Чи німці були ідіотами?

Це питання риторичне, яке випливає з елементарної логіки...
Чи німці були ідіотами, які чудово знаючи, що в селі Гута Пеняцька перебуває близько 600 озброєних людей з різних формувань, відправили на каральну акцію один батальйон 4 поліцейського полку СС? Чи вони були ще більшими ідіотами і не знали, що Гута Пеняцька майже від початку року була базою для відпочинку і випадів для радянських диверсантів?
Всі навколо це знали, навіть польські відділи на службі в німців, які дезертирували, прибували в Гуту Пеняцьку, щоб перейти на бік совєтів. Навіть поодинокі поляки — німецькі солдати — знали про це. Знали в УПА і СБ-ОУН (інформація з’являлась в рапортах з терену)... а німецька адміністрація про це не знала?

Німці могли не знати, що 28 лютого в селі вже не було червоних партизан. Ця інформація могла ще не дійти до них, але готуючись до акції пацифікації вони мусили усвідомлювати, що в селі можуть зустріти великі відділи об’єднаних радянських, польських сил, а також найімовірніше дезертирів зі своїх відділів.

Тільки ідіот міг відправити проти сил, які за скромними оцінками складали 600 добре озброєних чоловіків, один батальйон, який нараховував близько 400 солдатів. Німецькі сили мали бути щонайменше у 3 рази більші, інакше їх акція закінчилась би для них дуже погано...

Це чудово розумів навіть Крутіков...
Каральна акція силами в 400 людей (навіть, якби в пацифікації брав участь увесь батальйон 4 поліцейського полку СС) не змусила б його залишити село. Крутіков втік з села, бо сподівався переважаючих сил противника. Жителі навколишніх сіл у своїх спогадах розповідають саме про такі сили, про різні німецькі відділи, які на світанку перед акцією прибували з різних сторін.
Так, “український” 4 поліцейський полк, а точніше солдати з двох компаній першого батальйону цього полку, брали участь в пацифікації села. Ніхто в Україні (придурків не рахуємо) це не заперечує. Свідки цих подій з навколишніх сіл також згадують про українських солдатів, які брали участь в цьому злочині...

Але ми однозначно стверджуємо — весь батальйон, про який йдеться, нараховував близько 400 солдатів. В Гуті Пеняцькій могла бути лише частина з них — близько 100-150 чоловік. Переглядаючи “Львівські Вісті” ми також натрапили на іншу статтю, безпосередньо пов’язану з темою.

“Львівські Вісті”, 2 березня 1944 року:




В тексті розповідається про організоване німцями свято — привітання громадою міста Галицьких добровольців, які недавно почали боротьбу проти совєтів, а дислокуються вони в Золочеві. Урочистості тривали увесь день — солдати з полку (та командування) брали участь в зборах і т.п., а на завершення в параді.

Все це відбувається 28 лютого, в день пацифікації села Гута Пеняцька! Частина 4 поліцейського полку (разом з усім командуванням) була в цей день в Золочеві, вони не могли роздвоїтись...


Тоді чому відповідальність за злочин в Гуті Пеняцькій покладається на українців? Адже відомо, що в акції мусили брати участь щонайменше 1500 солдатів і поліцейських, ймовірно різних національностей, серед яких також українців (про солдатів, які говорили по-польськи з сілезійським акцентом свідки теж згадують).

Історичні брехуни всім, хто брав участь в злочині дали “українські паспорти”, а німецький воєнний злочин перейменували в “геноцид українських націоналістів”.


                                                                                                                 Команда “Добродій”


P.S.


В наступній серії ми покажемо свідчення і спогади українських свідків цих подій. Ці свідчення так само, як вищенаведені документи і факти в офіційній польській історіографії умисно замовчуються...


КД

Коментарі