Місце ймовірних подій: Слобідка Джуринська (до війни Чортківський повіт, Теронопільського воєводства).
Про жахливі вбивства, які скоїли в селі бандерівці, розповідає на той час 6-річна Юлія Росінська (дівоче прізвище Клачек), цитуємо:
– Відрізали руки, ноги, вуха, виколювали очі. Коли два ковалі захистилися решіткою, то українці увійшли до них через комин і їх вбили...
і далі:
– Ми вже були на вокзалі, куди підвезли поїзд, яким поляки тікали на захід. Моя сусідка повернулась додому, щоб забрати курку, якою вона могла нагодувати свою доньку. Коли вона відійшла від вокзалу, на неї напали українки, відрізали їй груди, а тіло обмотали колючим дротом і кинули над річкою.
Ось таку історію можна прочитати за цим посиланням:
Пані Юлія описує серед іншого жорстоке вбивство її сусідки... Вона була вже на вокзалі, в сусідньому Джурині була найближча залізнична станція, на віддалі близько 3 км. Сусідка мала піти додому “щоб забрати курку, якою вона могла нагодувати свою доньку”. І далі дізнаємось про страшний злочин.
Якщо сусідка відійшла від вокзалу, то 6-річна дівчинка чи хтось інший не могли бачити, що відбулось пізніше, то звідки наша “свідок” знає про відрізання грудей звироднілими українками, звідки вона знає про зв’язування сусідки колючим дротом і що тіло кинули над річкою? Єдине, що можна було знати — це факт віддалення сусідки від вокзалу і її зникнення. Відійшла і не повернулась, з яких причин? Невідомо. Крапка!
Все стає зрозуміло завдяки тексту, який кожен може завантажити за цією адресою: Słobódka Dżuryńska 1939-1945
В тексті йдеться про відкриття пам’ятника, який вшановує мешканців села, які загинули під час війни, про солдатів вересневої кампанії, про солдатів польської армії (Андерса і Берлінга), про в’язнів концтаборів, про цивільне населення, яке загинуло під час бомбардування села німцями у 1944 році і звичайно про людей, “вбитих” українськими націоналістами.
Тих “вбитих” (чому в лапках — стане зрозуміло пізніше) автори нараховують точно вісім — тільки чоловіків, там нема жодної жінки, отже серед названих жертв нема сусідки нашої казкарки. Але є однозначно названа причина смерті цих людей:
ВБИТІ!
Список осіб, яких вшанували пам’ятником (в червоній рамці “вбиті” націоналістами):
Серед них (чисто гіпотетично — якщо примкнути око на історію з комином) можуть бути два ймовірно вбитих ковалі. Шукаємо далі...
І знаходимо спогади іншої колишньої мешканки цього села. В її спогадах набагато менше фантастики, цитуємо:
...1942 рік, а особливо 1943, були роками зростаючої напруги і ненависті з боку українських націоналістів проти поляків...
(...) У Великий Четвер 6.IV.1944 р., коли лінія фронту наблизилась до Джурина, почались завзяті бої на лінії: Джурин-Слобідка-Пишківці. Село багато разів переходило з рук у руки. У Великодню неділю 9 квітня, коли село було в радянських руках, відбувся руйнівний наліт 24 німецьких бомбардувальників. Загинуло багато солдатів і 82 цивільні людини. Церква і кільканадцять будинків зникли з поверхні землі. Від запалювальних снарядів згоріло багато будинків. Попри багато потраплянь, стіни та інтер’єр святині разом з органом, дякувати Боку, вціліли. Після всього цього ми повернулись до Слобідки, бо раніше рускі під час фронтових боїв зібрали нас в Гадинківцях біля Копичинців — 35 км за лінією фронту. Бої перемістились далі на захід, але вбивства бандерівців не припинялися.
Як випливає з вищесказаного, панувала величезна ненависть українських націоналістів, тривали вбивства, а після радянського “визволення” не припинялись... авторка цих спогадів до певного моменту не називає жодного прізвища, ані жодного детального опису подій аж до моменту, коли називає сім чоловіків, “вбитих” УПА:
... 15 січня 1945 р. мій стрийко Леон Колівешко, як щодня вранці, збирався згрупою селян з села до лісу до Скородинець біля Чорткова. Вони працювали в лісі, збираючи дрова для оплення. Він каже до стриєнки: - Знаєш, я сьогодні з ними не піду, відпочину, зроблю щось по господарству. Стриєнка була проти. Хоч-не-хоч, стрийко з їжею на цілий день вийшов на місце виїзду. Тих вже не було, поїхали. Цей момент врятував стрийку життя. Як виявилось пізніше, частина цих людей вступила в охоронний відділ Військового Управління в Білобожниці . Це була замісна служба і її учасників звільнили від військової служби. В цей день відділ, який в більшості складався з солдатів із Слобідки і наближеного Косова, попрамував до Скородинець. Там на нього напали бандерівці і жорстоко, сокирами вбили.Тоді загинули: Юзеф Андрухів, Єжи Андрухів, Міхал Бойчук, Міхал Собків, Францішек Кащишин, Казімєж Середишин і Пьотр Тимків.
Джерело: https://brzeg24.pl/aktualnosci/5593-moje-kresy-bronisawa-gabrowska/
Авторка спогадів стверджує, що згадані чоловіки були солдатами якогось “охоронного відділу Військового Управління в Білобожниці”. Що уце був за відділ? Саме так! В цьому селі стаціонував Винищувальний Батальон НКВС, в якому служили поляки з навколишніх сіл. “Стрибки” зі Слободки зі зброєю в руках вирушили в українське село, напевно на лови, і там загинули в засідці, а ми називаємо їх “вбитими” і “жертвами геноциду”?
Ще цікавіше зафальшував факти ьакий собі Владислав Кубів:
...в Скоморохах загинули в бандерівській засідці хлопці з Самооборони, які походили зі Слобідки Джуринської: Андрухів Єжи і Юзеф. Бойчук Міхал, Кащишин Францішек, Середишин Казімєж, Собків Міхал, Тимків Пьотр...
Владислав Кубів, “Тероризм на Поділлі” - с. 57
Цей черговий казкар, як видно, назвав Винищувальний Батальйон НКВС “Самообороною”. Назва його праці говорить сама за себе... Люди, які воювали проти українців на боці Совєтів, у відділі НКВС — невинні жертви українського тероризму!
В двох вищенаведених цитатах названо сім прізвищ з восьми зі списку “вбитих”. Серед них нема Миколая Пундика. Якщо інформацію з книги Кубіва прийняти за достовірну, то людина з таким іменем і прізвищем був вбитий УПА у квітні 1944 року у Семиківцях, за понад 40 км від Слобідки Джуринської.
Підсумовуючи
Маємо справу з вражаючими і жахливими описами злочину геноциду в селі Слобідка Джуринська на Поділлі. Про безперервні напади, про постійі злочини, про жорстокість і варварство розповідають дві жінки, які все бачили на власні очі - “свідки”, яким не вірити — це майже гріх.
А факти такі, що в цьому селі ні УПА, ні якісь інші українські збройні формування не вбили жодного поляка. Підкреслюю:
ЖОДНОГО!
7 осіб, яких зарахували до невинних жертв бандерівців — це люди, які зі зброєю в руках полювали на цих бандерівців під керівництвом злочинців з НКВС!
І лише одна людина можливо була вбита, як цивільна особа (хоч і це точно невідомо), але й так не у цьому селі. І це все підтверджують польські джерела.
Пані Юлія Росінська — нібито свідок тих подій — пямо кажучи, обманщиця! Скільки таких казкарів і брехунів ділиться зі світом схожими “спогадами”?
Такий це був “геноцид” у Слобідці Джуринській. Саме ткими казками рлзпалюється ненависть...
Команда Добродій
Коментарі
Дописати коментар