Про українського священика, який за версією польського ІНП був жорстоко вбитий УПА, а насправді він був українським націоналістом, дивом уникнув смерті з рук німців і жив ще 55 років.
Про страшні злочини, частина з яких була дійсно в 40-х роках на Волині і в Галичині, а частина яких — тільки плітки і вигадки, ми можемо дізнатись з сотень, а може й тисяч книжок, які роками видаються у Польщі.
Одне з таких видань - “Кресова Книга Справедливих”:
В книзі, опублікованій в 2007 році зареєстровано 384 випадки вбивств українців, які рятували поляків. Книга, яка за задумом автора і видавця, мала вшанувати людей, які допомагали полякам, одночасно звинувачувала УПА в злочинах проти поляків і українців.
КРЕСОВА КНИГА СПРАВЕДЛИВИХ 1939-1945
Про українців, що рятували поляків, яких винищували ОУН і УПА — опрацював Ромуальд Недзелько -Видавник ІПН
Сторінка 154 цієї книги:
Струсів, гміна Струсів — польсько-українське село, яке нараховувало близько 2500 жителів.жителів.
В жовтні 1943 р. бандерівці вбили греко-католицького священика Панасюка — українця, одруженого з полькою, який на своїх богослужіннях засуджував злочини УПА проти поляків. Вбито також його дружину на пізніх термінах вагітності.
Джерело: К. Тужанський, Теребовлянський повіт, частина 1, “На рубежі” 1994, №9, с. 19.
Ці принципи сумлінності насправді зводяться до одного правила:
Інформація про вбивство священика — це не інформація про те, що хтось комусь дав щигля в ніс. Таку інформацію не можна повторювати без перевірки. Йдеться про найважчий злочин — ймовірно було вбито священика разом з дружиною (за версією цього джерела — польку), яка була на пізніх термінах вагітності. Вони нібито були вбиті тільки за те, що о. Осип “засуджував злочини УПА проти поляків”.
Приблизно таку саму казочку нам розказують Генрик Команський і Щепан Сєкерка у своїй науково-фантастичній книзі “Геноцид, вчинений українськими націоналістами проти поляків в Тернопільському воєводстві 1939-1946”:
Генрик Команський і Щепан Сєкерка . „Геноцид...”, с. 416
В інтернеті можна знайти щонайменше кільканадцять текстів про вбитого греко-католицького священика в Струсові. Майже всюди вказується, що він був вбитий разом з дружиною на пізніх термінах вагітності. У Вікіпедії, звичайно, теж є згадка про цей злочин в категорії “Костели під час польсько-українського конфлікту 1848-1945”, де можна прочитати:
Німці забарикадувались в місцевому відділку поліції разом з заарештованими, які стали їх заручниками. Обстріл тривав від шостої ранку до другої години після півдня. Потім німці разом з заручниками вийшли з будинку і попрямували до своїх автомашин. Поспіхом сіли в автомашини і швидко виїхали з містечка. Автор не згадує, чи була якась домовленість і бандерівці обіцяли німцям безпечний виїзд з містечка за звільнення заручників, але логіка підказує, що саме так було.
Далі даємо слово Мар’яну Курочці:
Отже бачимо, що польські і українські джерела дуже різняться щодо о. Осипа Панасюка. За версією польських джерел його ненавиділа і вбила УПА, за версією українських — його ненавиділи поляки, розшукували німці і він втік в іншу парафію. Хто тут, м’яко кажучи, розминувся з правдою?
Відповідь однозначна і не викликає жодних сумнівів:
польські джерела брешуть!
Але про це за мить. Поки що повернемось до спогадів Мар’яна Курочки:
З вищенаведеного тексту випливає, що 2 січня 1944 року німці в містечку Струсів вбили 25 українців, а 74 особи заарештували і вивезли в Тернопіль, де розстріляли ще кілька осіб, трьох чоловік звільнили, а решту вивезли в концтабори. Ніхто з цих людей після війни не повернувся у Струсів.
З цього тексту також випливає, що німці заарештовували і вбивали українців відповідно до списку, складеного місцевими поляками. Вони шукали також о. Осипа Панасюка, якого, на думку Мар’яна Курочки, місцеві поляки ненавиділи.
Приблизно така ж версія подій в Олега Івановича Шкамбари, який пише більш детально. Але він розповідає про близько 30 вбитих осіб (Мар’ян Курочка назвав кількість 25 жертв). Також Шкарамба розповідає, що список, складений місцевими поляками передав гестапо місцевий польський ксьондз.
Фрагменти його спогадів про екзекуцію:
О. Осип Панасюк народився в Бродах 10 січня 1910 року. До війни, під час війни і пізніше — вже після війни — він дуже активно діяв в українському націоналістичному скаутському русі - “Пласті”. Він там виконував функції капелана.
Під час війни, до листопада 1943 року, був парохом в Струсові. Пізніше, переховуючись від німців, короткий час виконував обов’язки пароха в селі Великий Глибочок.
Інформація про те, що дружина о. Осипа була полькою також висмоктана з пальця. Його дружину було звати Наталія і вона походила з української родини Блюй. Її брати й сестри (не знаємо чи всі, але два брати точно) також емігрували у Сполучені Штати і всі активно діяли в емігрантських українських організаціях.
Уявіть собі, що десь поблизу Струсова зараз живе молодий чоловік (така людина справді є, хоча ми не назвемо його прізвища). Його предки в міжвоєнний період воювали проти Польщі. Боролись за незалежність, вступаючи в ОУН, а під час війни в УПА, і за незалежну Україну віддавали своє молоде життя.
Один з них сидів у концтаборі в Березі Картузькій, а невдовзі після звільнення у 1939 році був арештований НКВД і в 1941 році розстріляний совєтами під Чортковом. Інший родич був розстріляний німцями 2 січня 1944 року в Струсові — як стверджують свідки тих подій (а серед них також люди з родини цього молодого чоловіка) — з ініціативи місцевих поляків. Ще одного родича вбили під час другої совєцької окупації ті самі поляки, які спочатку співпрацювали в Струсові з німцями, а потім вступали у винищувальний батальйон НКВД.
Для цього молодого чоловіка з очевидних причин його родичі були героями. Вони завжди будуть для нього героями. І не тільки його родичі, які воювали в УПА, але всі, хто тоді взяв у руки зброю і боровся у надзвичайно складній ситуації за право власного народу на життя і свободу. Воювали проти всіх окупантів — проти совєтів, німців, угорців і поляків.
Поляки не вважають польську владу у Східній Галичині окупацією, але для українця будь-яка армія чужої держави, яка силою захоплює його батьківщину, а потім, після припинення воєнних дій, різними способами веде політику етноциду місцевого народу, завжди буде окупантом.
Цей молодий чоловік знає досить багато про польсько-український конфлікт, про його причини і наслідки. Багато знає про польську міжвоєнну політику, багато знає про польську співпрацю з совєтами і німцями, чудово знає, що ОУН теж на початку співпрацювала з німцями. Знає про злочини, які були, про криваві різанини, визнає, що вони були, і звичайно їх засуджує...
Проте він знає, що ці різанини були по обидва боки. Він знає історію і пам’ятає про неї, але минуле не впливає на його ставлення до поляків. Він хотів би мати з ними добрі і дружні стосунки. Він розуміє, що поляки завжди будуть по-іншому оцінювати ті події, ніж він. Однак вважає, що вони повинні, як і він, заради співпраці і дружби взаємно поважати чужі патріотичні почуття та чужих героїв — він не атакує і не звинувачує солдатів АК чи інших польських збройних формувань, які мають на своїй совісті злочини проти його народу... Ті часи минули...
Цей молодий чоловік знає про польсько-український конфлікт більше, ніж більшість поляків, але також читає польські книжки...
З них він дізнається, що його прадід, вбитий нацистами, був “фашистом”. З них він дізнається, що інші його родичі вбивали польських дітей і прив’язували їх колючим дротом до дерев, роблячи сумнозвісні “віночки”, які оздоблювали Алею до “Вільної України” десь в Козовій під Тернополем, а за версією інших польських “джерел” в Лозовій.
Він дізнається, що в родинному Струсові його предки вбили греко-католицького священика і його вагітну дружину за те, що вони захищали поляків...
Дізнається, що його родичі - “людобуйці”, а поляки завжди були невинними і беззахисними жертвами. Він знає, що пам’ятники українських повстанців у Польщі зруйновані, а одночасно (вже не з польських книг) знає, що в Україні пам’ятники на цвинтарях АК ніхто не руйнує...
Сумнозвісні “віночки дітей” - це найбільш відоме, але не єдине шахрайство, яке в Польщі стало “фактом”. Сьогодні в Польщі вже відома правда про віночки дітей, але це тільки одна брехня з сотень. Інші розкриті в Польщі брехні — це пацифікація Варшавського повстання Дивізією “Галичина”, вбивство Романом Шухевисем і його “Нахтігалем” польських професорів у Львові і т.д...
Про страшні злочини, частина з яких була дійсно в 40-х роках на Волині і в Галичині, а частина яких — тільки плітки і вигадки, ми можемо дізнатись з сотень, а може й тисяч книжок, які роками видаються у Польщі.
Польський ІНП в дії
Одне з таких видань - “Кресова Книга Справедливих”:
Кресова Книга Справедливих — видання Інституту Національної Пам’яті, яке вшановує українців, що рятували польських жертв геноциду, скоєного в 1939-1945 роках Організацією Українських Націоналістів (ОУН) та Українською Повстанською Армією (УПА) в колишніх волинському, поліському, тернопільському, львівському, станіславівському і люблінському воєводствах.
В книзі, опублікованій в 2007 році зареєстровано 384 випадки вбивств українців, які рятували поляків. Книга, яка за задумом автора і видавця, мала вшанувати людей, які допомагали полякам, одночасно звинувачувала УПА в злочинах проти поляків і українців.
Наш текст не має на меті піддати сумніву факт, що такі злочини були. Нам відомі випадки, коли українці вбивали українців, а також випадки, коли поляки вбивали поляків.
Проте книга, видана такою серйозною інституцією, як Інститут Національної Пам’яті, повинна опрацьовуватись дуже ретельно. Кожен випадок, описаний в цій книзі, треба було ретельно перевірити. В ній не повинно бути брехні...
Якщо в книзі з’являється брехня, це означає, що вона більш пропагандистська праця, ніж результат ретельної роботи автора чи інституції, яка видала книгу...
Перейдемо до суті.
Якщо в книзі з’являється брехня, це означає, що вона більш пропагандистська праця, ніж результат ретельної роботи автора чи інституції, яка видала книгу...
Перейдемо до суті.
Про українців, що рятували поляків, яких винищували ОУН і УПА — опрацював Ромуальд Недзелько -Видавник ІПН
Сторінка 154 цієї книги:
Струсів, гміна Струсів — польсько-українське село, яке нараховувало близько 2500 жителів.жителів.
В жовтні 1943 р. бандерівці вбили греко-католицького священика Панасюка — українця, одруженого з полькою, який на своїх богослужіннях засуджував злочини УПА проти поляків. Вбито також його дружину на пізніх термінах вагітності.
Джерело: К. Тужанський, Теребовлянський повіт, частина 1, “На рубежі” 1994, №9, с. 19.
Нібито принципи сумлінності дотримані — є інформація про злочин, є “достовірне” джерело (Тужанський — солдат винищувального батальйону НКВС). Тому можна звинуватити українців у злочині (пардон — вшанувати їх “жертву”)!
Ці принципи сумлінності насправді зводяться до одного правила:
„Можна писати будь-яку вигідну автору маячню, за умови, що цю маячню вже написав хтось раніше”
Інформація про вбивство священика — це не інформація про те, що хтось комусь дав щигля в ніс. Таку інформацію не можна повторювати без перевірки. Йдеться про найважчий злочин — ймовірно було вбито священика разом з дружиною (за версією цього джерела — польку), яка була на пізніх термінах вагітності. Вони нібито були вбиті тільки за те, що о. Осип “засуджував злочини УПА проти поляків”.
Приблизно таку саму казочку нам розказують Генрик Команський і Щепан Сєкерка у своїй науково-фантастичній книзі “Геноцид, вчинений українськими націоналістами проти поляків в Тернопільському воєводстві 1939-1946”:
"Ксьондз. Панасюк зі Струсова; за засудження злочинів УПА його втопили у Сереті".
Джерело: https://pl.wikipedia.org/…/Ko%C5%9Bcio%C5%82y_podczas_konfl…Українські джерела
Ми не сумніваємось, що о. Осип Панасюк рішуче засуджував злочини проти поляків, якщо тоді у тій місцевості такі злочини були, але й не сумніваємось, що він засуджував і злочини поляків проти українців, як і німців при співпраці місцевих поляків або за їх ініціативи. Можна не сумніватись, що він взагалі засуджував будь-який злочин і кожне порушення 10 заповідей.
Напевно саме тому він мусив тікати з села... Але не від УПА, яка за польською версією мала його вбити (разом з дружиною і ненародженою дитиною), а від німців, які за версією українських джерел шукали його, як націоналіста, на підставі доносу місцевих поляків.
І напевно о. Осипа Панасюка вбили б в Струсові 2 січня 1944, коли в селі (тоді невеликому містечку) відбулась страшна трагедія українських жителів. Через багато років перебіг подій 2 січня описав свідок трагедії — Мар’ян Курочка. Його спогади опубліковано в 1968 році в Нью-Йорку, в книзі “Теребовельська Земля” — історично-мемуарний і літературний збірник про Теребовлю і Теребовлянщину. Дозволимо собі навести цитати найважливіших фрагментів з цих спогадів:
Далі Мар’ян Курочка описує перебіг подій. За його словами, гестапівці згідно зі списком, складеним поляками, заарештували близько 40 осіб і тримали їх в місцевій школі. Коли дійшли до будинку Василя Кароля, якого занесли в список, як керівника районного осередку ОУН, пролунали автоматні черги. Кароль почав відстрілюватись і йому вдалось втекти. В будинку, який німці підпалили, згоріла його сестра, а шестирічний брат дивом вистрибнув через вікно і сховався у собачій будці. Вижила й бабуся, яка сховалась під запічком. Німці почали палити сусідні хати. Горіло вже вісім будинків, коли Кароль повернувся в містечко зі своєю боївкою, щоб рятувати заарештованих мешканців.
Німці забарикадувались в місцевому відділку поліції разом з заарештованими, які стали їх заручниками. Обстріл тривав від шостої ранку до другої години після півдня. Потім німці разом з заручниками вийшли з будинку і попрямували до своїх автомашин. Поспіхом сіли в автомашини і швидко виїхали з містечка. Автор не згадує, чи була якась домовленість і бандерівці обіцяли німцям безпечний виїзд з містечка за звільнення заручників, але логіка підказує, що саме так було.
Далі даємо слово Мар’яну Курочці:
І тут в спогадах Мар’яна Курочки з ‘являється о. Осип Панасюк:
Отже бачимо, що польські і українські джерела дуже різняться щодо о. Осипа Панасюка. За версією польських джерел його ненавиділа і вбила УПА, за версією українських — його ненавиділи поляки, розшукували німці і він втік в іншу парафію. Хто тут, м’яко кажучи, розминувся з правдою?
Відповідь однозначна і не викликає жодних сумнівів:
польські джерела брешуть!
Але про це за мить. Поки що повернемось до спогадів Мар’яна Курочки:
З вищенаведеного тексту випливає, що 2 січня 1944 року німці в містечку Струсів вбили 25 українців, а 74 особи заарештували і вивезли в Тернопіль, де розстріляли ще кілька осіб, трьох чоловік звільнили, а решту вивезли в концтабори. Ніхто з цих людей після війни не повернувся у Струсів.
З цього тексту також випливає, що німці заарештовували і вбивали українців відповідно до списку, складеного місцевими поляками. Вони шукали також о. Осипа Панасюка, якого, на думку Мар’яна Курочки, місцеві поляки ненавиділи.
Приблизно така ж версія подій в Олега Івановича Шкамбари, який пише більш детально. Але він розповідає про близько 30 вбитих осіб (Мар’ян Курочка назвав кількість 25 жертв). Також Шкарамба розповідає, що список, складений місцевими поляками передав гестапо місцевий польський ксьондз.
Фрагменти його спогадів про екзекуцію:
"...Спершу від арештованих відділили усіх поляків, яких далі не займали, а з українців сформували згідно списків дві групи – приблизно 30 чоловік, яких мали розстріляти й близько 70-ти, яких мали забрати до тюрми. Людей, що були у списках, брали на допити. Призначених до розстрілу зігнали в один кут. Частину людей з «розстрільної» групи, котрі були( на їхнью думку) “причетні до грабунків чи вбивства поляків”, а також були членами або симпатиками ОУН, попередньо ще й катували. Їх били, ламали ребра, руки і ноги. Після допитів, зі смертників сформували колону шириною у 4 чоловіка й повели у центр містечка на ринкову площу (де тепер розміщена Струсівська середня школа). Групу смертників німці розташували посередині площі й заставили стати на коліна. Навколо колони арештованих стояли бронемашини й кулемети. На площі зібралося багато людей, переважно місцевих поляків. З трибуни гестапівець зачитав вирок: “За зв’язок з партизанами, за німців та за волю України вас розстрілюємо”. Засуджені вирок сприйняли спокійно, а перед розстрілом погрожували німцям і полякам, знімали шапки й з окликом “Слава Україні” вмирали. Акцію здійснював каральний полк солдат. Усією акцією командував начальник Тернопільського гестапо на прізвище Міллер. Розстріл проводив взвод солдат кількістю 21 чоловік... "
Спогади жителя м. Микулинці Шкамбари О.І., 1933 р. н. – Записав Бабицький А.І. у м. Микулинці, 20.03.2015р
Далі Шкарамба подає список вбитих цього дня українців, імена і прізвища яких вдалось встановити:
Далі Шкарамба подає список вбитих цього дня українців, імена і прізвища яких вдалось встановити:
1. Бойко Володимир (1920 р. н., уродженець с. Налужжя, волосний секретар м. Струсів)
2. Бойко Роман (1920 р. н., с. Різдвяни)
3. Бойко Ярослав (с. Дарахів)
4. Воловий Іван (1910 р. н., швець, с. Варваринці)
5. Гарасимович Петро (1895 р. н., арештований за переховування єврейки з дитиною, с. Різдвяни)
6. Горин Михайло (1914 р. н., с. Різдвяни)
7. Гульоватий (Володимир?) Ярослав (1910 р. н., с. Варваринці)
8. Єднаковський Юліян (1903 р. н., рільник, с. Варваринці)
9. Закревський В. (м. Струсів)
10. Кароль Євстахій Миколайович (1923 р. н., освіта 5 класів, шофер, м. Струсів)
11. Кароль Степан (1900 р. н., столяр, м. Струсів)
12. Козіцький Михайло (1890 р. н., солтис, с. Різдвяни)
13. Михайло Горин (м. Струсів)
14. Ногас Іван (1884 р. н., рільник, с. Варваринці)
15. Олійник Лев Михайлович (1912 р. н., освіта 5 класів, робітник, м. Струсів)
16. Питак Іван (1913 р. н., с. Різдвяни)
17. Слободян Іван (симпатик ОУН, війт збірної громади с. Заздрість)
18. Теплий Іван (1894 р. н., освіта 3 класи, солтис м. Струсів)
19. Цісик Василь Дукович (1880 р. н., с. Різдвяни)
20. Цісик Василь Іванович (с. Різдвяни)
21. Цісик Омелян (1908 р. н., симпатик ОУН, с. Різдвяни)
22. Цісик Ілько (с. Різдвяни)
23. Цісик Михайло (1897 р. н., с. Різдвяни)
24. Цісик Михайло Осипович (с. Різдвяни)
25. Цісик Петро Степанович (1888 р. н., с. Різдвяни)
26. Цісик Теодозій (1906 р. н., с. Різдвяни)
27. Шкамбара Євген Петрович (1919 р.н., член ОУН, рільник, с. Варваринці)
28. Яремович Зенон (1913 р. н., освіта 7 класів, волосний агроном м. Струсів).
Меморіальна дошка на будівлі школи в Струсові
Про події в містечку Струсів в польських джерелах тиша, тому тим більше з польських джерел ми не довідаємось, яку роль в цьому злочині відіграли місцеві поляки. Версія про злочин, який стався за ініціативою поляків, не вписується в польське бачення причин і перебігу польсько-українського конфлікту. Бо як же ж так? Невинні поляки, яких жорстоко вбивали злі бандерівці, співпрацювали з німцями з метою вбивства українців? Не може бути!Якщо вже й користувались допомогою німців, то тільки для самооборони..., так само, як пізніше в тому ж Струсові вступали у винищувальний батальйон НКВД тільки для самооборони. Коли в березні на межі Полісся і Волині видавали українців німцям, то теж тільки для самооборони. Коли вступали в німецьку допоміжну поліцію і брали участь в пацифікаціях українських сіл, то теж тільки в рамах самооборони.
Крім того, кожний поляк знає, що бандерівці — колаборанти, які співпрацювали з нацистами, тому зрозуміло, що нацисти не могли вбивати своїх помічників...
Проте в таку версію чудово вписується “факт” вбивства греко-католицького священика і його родини, вбивства, скоєного тими ж "українськими фашистами". Для більшої достовірності своїх фантазій додають навіть, що дружина о. Панасюка була полькою.
Як було насправді з “вбитим” священиком?
2. Бойко Роман (1920 р. н., с. Різдвяни)
3. Бойко Ярослав (с. Дарахів)
4. Воловий Іван (1910 р. н., швець, с. Варваринці)
5. Гарасимович Петро (1895 р. н., арештований за переховування єврейки з дитиною, с. Різдвяни)
6. Горин Михайло (1914 р. н., с. Різдвяни)
7. Гульоватий (Володимир?) Ярослав (1910 р. н., с. Варваринці)
8. Єднаковський Юліян (1903 р. н., рільник, с. Варваринці)
9. Закревський В. (м. Струсів)
10. Кароль Євстахій Миколайович (1923 р. н., освіта 5 класів, шофер, м. Струсів)
11. Кароль Степан (1900 р. н., столяр, м. Струсів)
12. Козіцький Михайло (1890 р. н., солтис, с. Різдвяни)
13. Михайло Горин (м. Струсів)
14. Ногас Іван (1884 р. н., рільник, с. Варваринці)
15. Олійник Лев Михайлович (1912 р. н., освіта 5 класів, робітник, м. Струсів)
16. Питак Іван (1913 р. н., с. Різдвяни)
17. Слободян Іван (симпатик ОУН, війт збірної громади с. Заздрість)
18. Теплий Іван (1894 р. н., освіта 3 класи, солтис м. Струсів)
19. Цісик Василь Дукович (1880 р. н., с. Різдвяни)
20. Цісик Василь Іванович (с. Різдвяни)
21. Цісик Омелян (1908 р. н., симпатик ОУН, с. Різдвяни)
22. Цісик Ілько (с. Різдвяни)
23. Цісик Михайло (1897 р. н., с. Різдвяни)
24. Цісик Михайло Осипович (с. Різдвяни)
25. Цісик Петро Степанович (1888 р. н., с. Різдвяни)
26. Цісик Теодозій (1906 р. н., с. Різдвяни)
27. Шкамбара Євген Петрович (1919 р.н., член ОУН, рільник, с. Варваринці)
28. Яремович Зенон (1913 р. н., освіта 7 класів, волосний агроном м. Струсів).
Про події в містечку Струсів в польських джерелах тиша, тому тим більше з польських джерел ми не довідаємось, яку роль в цьому злочині відіграли місцеві поляки. Версія про злочин, який стався за ініціативою поляків, не вписується в польське бачення причин і перебігу польсько-українського конфлікту. Бо як же ж так? Невинні поляки, яких жорстоко вбивали злі бандерівці, співпрацювали з німцями з метою вбивства українців? Не може бути!Якщо вже й користувались допомогою німців, то тільки для самооборони..., так само, як пізніше в тому ж Струсові вступали у винищувальний батальйон НКВД тільки для самооборони. Коли в березні на межі Полісся і Волині видавали українців німцям, то теж тільки для самооборони. Коли вступали в німецьку допоміжну поліцію і брали участь в пацифікаціях українських сіл, то теж тільки в рамах самооборони.
Крім того, кожний поляк знає, що бандерівці — колаборанти, які співпрацювали з нацистами, тому зрозуміло, що нацисти не могли вбивати своїх помічників...
Проте в таку версію чудово вписується “факт” вбивства греко-католицького священика і його родини, вбивства, скоєного тими ж "українськими фашистами". Для більшої достовірності своїх фантазій додають навіть, що дружина о. Панасюка була полькою.
Як було насправді з “вбитим” священиком?
Отець Осип
Під час війни, до листопада 1943 року, був парохом в Струсові. Пізніше, переховуючись від німців, короткий час виконував обов’язки пароха в селі Великий Глибочок.
Перед повторним вторгненням совєтів він виїхав з родиною в Австрію, потім в Німеччину. Всюди, де він був, виконував свої священичі обов’язки, несучи душпастирську службу емігрантам з України. Під кінець 40-х років він емігрував у Сполучені Штати, де з квітня 1951 року до травня 1996 року, впродовж 45 років виконував обов’язки пароха греко-католицької парафії в Випані в штаті Нью-Джерсі. Покійний о. Осип Панасюк помер 18 серпня 1999 року.
Кілька фотографій, які підтверджують наведену вище інформацію, та одночасно спростовують брехню з “Кресової Книги Справедливих”:
- Фотографія 1942 року — всередині о. Осип Панасюк, за ним зліва Осипа Блюй, справа — дружина Наталія Панасюк (дівоче прізвище Блюй), за її спиною брат Роман Блюй, справа брат Мар’ян Блюй:
- Газета “Свобода”- 1996 рік http://www.svoboda-news.com/.../1996/Svoboda-1996-025.pdf
- Некролог, з якого випливає, що Наталія Панасюк — дружина отця Осипа, була рідною сестрою Романа Блюя:
- Некролог о. Осипа Панасюка:
- Меморіальна дошка в греко-католицькій церкві Івана Хрестителя в Випані:
Замість підсумку
Уявіть собі, що десь поблизу Струсова зараз живе молодий чоловік (така людина справді є, хоча ми не назвемо його прізвища). Його предки в міжвоєнний період воювали проти Польщі. Боролись за незалежність, вступаючи в ОУН, а під час війни в УПА, і за незалежну Україну віддавали своє молоде життя.
Один з них сидів у концтаборі в Березі Картузькій, а невдовзі після звільнення у 1939 році був арештований НКВД і в 1941 році розстріляний совєтами під Чортковом. Інший родич був розстріляний німцями 2 січня 1944 року в Струсові — як стверджують свідки тих подій (а серед них також люди з родини цього молодого чоловіка) — з ініціативи місцевих поляків. Ще одного родича вбили під час другої совєцької окупації ті самі поляки, які спочатку співпрацювали в Струсові з німцями, а потім вступали у винищувальний батальйон НКВД.
Для цього молодого чоловіка з очевидних причин його родичі були героями. Вони завжди будуть для нього героями. І не тільки його родичі, які воювали в УПА, але всі, хто тоді взяв у руки зброю і боровся у надзвичайно складній ситуації за право власного народу на життя і свободу. Воювали проти всіх окупантів — проти совєтів, німців, угорців і поляків.
Поляки не вважають польську владу у Східній Галичині окупацією, але для українця будь-яка армія чужої держави, яка силою захоплює його батьківщину, а потім, після припинення воєнних дій, різними способами веде політику етноциду місцевого народу, завжди буде окупантом.
Цей молодий чоловік знає досить багато про польсько-український конфлікт, про його причини і наслідки. Багато знає про польську міжвоєнну політику, багато знає про польську співпрацю з совєтами і німцями, чудово знає, що ОУН теж на початку співпрацювала з німцями. Знає про злочини, які були, про криваві різанини, визнає, що вони були, і звичайно їх засуджує...
Проте він знає, що ці різанини були по обидва боки. Він знає історію і пам’ятає про неї, але минуле не впливає на його ставлення до поляків. Він хотів би мати з ними добрі і дружні стосунки. Він розуміє, що поляки завжди будуть по-іншому оцінювати ті події, ніж він. Однак вважає, що вони повинні, як і він, заради співпраці і дружби взаємно поважати чужі патріотичні почуття та чужих героїв — він не атакує і не звинувачує солдатів АК чи інших польських збройних формувань, які мають на своїй совісті злочини проти його народу... Ті часи минули...
Цей молодий чоловік знає про польсько-український конфлікт більше, ніж більшість поляків, але також читає польські книжки...
З них він дізнається, що його прадід, вбитий нацистами, був “фашистом”. З них він дізнається, що інші його родичі вбивали польських дітей і прив’язували їх колючим дротом до дерев, роблячи сумнозвісні “віночки”, які оздоблювали Алею до “Вільної України” десь в Козовій під Тернополем, а за версією інших польських “джерел” в Лозовій.
Він дізнається, що в родинному Струсові його предки вбили греко-католицького священика і його вагітну дружину за те, що вони захищали поляків...
Дізнається, що його родичі - “людобуйці”, а поляки завжди були невинними і беззахисними жертвами. Він знає, що пам’ятники українських повстанців у Польщі зруйновані, а одночасно (вже не з польських книг) знає, що в Україні пам’ятники на цвинтарях АК ніхто не руйнує...
Сумнозвісні “віночки дітей” - це найбільш відоме, але не єдине шахрайство, яке в Польщі стало “фактом”. Сьогодні в Польщі вже відома правда про віночки дітей, але це тільки одна брехня з сотень. Інші розкриті в Польщі брехні — це пацифікація Варшавського повстання Дивізією “Галичина”, вбивство Романом Шухевисем і його “Нахтігалем” польських професорів у Львові і т.д...
Проте багато брехні досі не розкрито...
В польській свідомості досі функціонують численні випадки брехні, не тільки не розкриті, але й закріплені польським Сеймом. Є багато брехні, закріпленої документами державних інституцій. 100 тисяч польських жертв “геноциду”, напад на 100 сіл одного дня, делегат польського уряду, розірваний кіньми — ця остання казка зафіксована в польській свідомості фільмом “Волинь”...
В польській свідомості досі функціонують численні випадки брехні, не тільки не розкриті, але й закріплені польським Сеймом. Є багато брехні, закріпленої документами державних інституцій. 100 тисяч польських жертв “геноциду”, напад на 100 сіл одного дня, делегат польського уряду, розірваний кіньми — ця остання казка зафіксована в польській свідомості фільмом “Волинь”...
Вигадана смерть о. Осипа Панасюка — це лише одна деталь великої пропагандистської махини, яка формує польську свідомість.
Махина складається з тисяч таких деталей...
В Україні все більше відомо про брехливі деталі цієї пропагандистської махини.
Тут живуть тисячі, сотні тисяч таких молодих людей, патріотів України, які хочуть мати добросусідські контакти з поляками, але нікому не дозволять перекручувати свою історію і ображати своїх героїв...
Махина складається з тисяч таких деталей...
В Україні все більше відомо про брехливі деталі цієї пропагандистської махини.
Тут живуть тисячі, сотні тисяч таких молодих людей, патріотів України, які хочуть мати добросусідські контакти з поляками, але нікому не дозволять перекручувати свою історію і ображати своїх героїв...
Саме з ними польська влада, згідно з деклараціями, хоче партнерства і співпраці, запевняючи, що вона мусить спиратись на історичну правду...
Ці молоді люди можуть відповісти гнівом і злістю, а можуть відповісти розсудливо і раціонально:
„Є правда і є неправда. Ми хочемо, щоб наша дружба спиралась тільки на правду, бо Ваша “історична” правда (та “історична політика” ) - це щось поміж правдою і брехнею”.
І поки що, дякуючи Богу, більшість з них відповідає саме так...
Команда “Добродій”
Ці молоді люди можуть відповісти гнівом і злістю, а можуть відповісти розсудливо і раціонально:
„Є правда і є неправда. Ми хочемо, щоб наша дружба спиралась тільки на правду, бо Ваша “історична” правда (та “історична політика” ) - це щось поміж правдою і брехнею”.
І поки що, дякуючи Богу, більшість з них відповідає саме так...
Команда “Добродій”
Коментарі
Дописати коментар