Агент "Болек" на Волині

Болеслав Зимон - командир ЗВЗ Округ Волинь - агент НКВС



Він був таким “суперсекретним” і “таємничим”, що історики досі нічого про нього не знають або вдають, що не знають, ніби оприлюднення фактів може зламати так довго і старанно створювану конструкцію “історичної правди”.



Болеслав Зимон, псевдо “Болек”, “Валді Волинський”. Таємний агент НКВС, який призвів до неймовірних втрат в польському підпіллі. Саме він видав у Львові в руки НКВС генерала Окуліцького. Завдяки йому НКВС заарештувало всю верхівку ZWZ на Волині, з полковником К.Т. Маєвським (псевдо “Шмігєль”) на чолі.
Сьогодні неможливо встановити, скільки людей з польського підпілля заарештувало НКВС при допомозі агента Зимона. Хвиля арештів у другій половині 1940 року охопила майже 2000 осіб.
  • А скільки арештованих могло, як Зимон розпочати співпрацю з НКВС, після чого “через відсутність доказів” бути відпущеним або “втекти з в’язниці НКВС” за неймовірних обставин, як багато відомих “чудових втікачів”?
  • А скільки готових агентів НКВС могло тоді ввести в структури ZWZ? - спочатку хоча б на найнижчому рівні, навіть заморожених і активованих лише, коли були справді потрібні?
Важко точно відповісти на ці питання. Але напевно кожен, усвідомивши, яка виникла ситуація, з жахом схопиться за голову. Насправді невідомо, чи нові структури ZWZ на Волині в другій половині 1942 року — це ще були ZWZ чи вже НКВС. Командирів присилали з Польщі, але конспіративна діяльність без місцевих людей була неможлива. Прийняття в конспіративні структури ZWZ агента НКВС — з точки зору совєтів , звичайно, не гріх. Тому не можна дивуватись плідній співпраці польського підпілля з совєтами на Волині...
НКВС завжди добре співпрацювало зі своєю агентурою.

Справа Зимона


ПоручникаБолеславаЗимона, як члена організації ZWZ 2 вересня 1941 року Головний Комендант ZWZ генерал Стефан Ровецький, псевдо “Тур”, віддав під Каптуровий Суд при Головній Комендтурі ZWZза те, що він видав в руки НКВС коменданта ІІІ округу ZWZ Броніслави Вислоухової, псевдо “Бірута”. Після кількох місяців слідства його засудили до кари смерті. Його судили заочно. Вирок ніколи не був виконаний. Засуджений пропав, як камінь у воду...
На фотографіях протокол акту звинувачення і вироку:
 

 


Акт звинувачення від 8 жовтня 1941 р., складений прокурором Луц’яном Мілевським “Бачинським”, закидав звинуваченому, що він:

..у травні 1940 р., виконуючи обов’язки начальника штабу і керівника організаційного відділу PZP (конспіративна назва ZWZ) у Рівному, співпрацював з НКВС і виявив йому організацію PZP і її місцевих керівників, що призвело до арешту коменданта Волинського округу з псевдо “Май”, його ад’ютанта і всієї організаційної мережі в Рівному, Дубно, Луцьку і Ковелі, що є злочином за ст. 12 §2 розпорядження Президента Речіпосполитої Польщі від 24 жовтня 1934 р. про деякі злочини проти безпеки Держави, у січні 1941 р., виконуючи обов’язки коменданта Волинського округу PZP, співпрацював з НКВС і виявив йому організацію PZP у Львові і його місцевих керівників, що призвело до арешту коменданта Округу №3 “Мрувкі” (Генерал Окуліцький) і начальниці зв’язку Округу №3 “Бірути”, яка везла важливий і розлогий рапорт у KG PZP, о є злочином за ст. 12 §2 розпорядження Президента Речіпосполитої Польщі від 24 жовтня 1934 р. про деякі злочини проти безпеки Держави....

Був та загув...


З фотокопії протоколу найцікавіші для нас дві останні сторінки — тобто записи від руки про подальшу долю справи. Слів лише кілька, але дуже промовистих:
 


“Засуджений переховується, тому вирок не виконано” - приблизно так звучать ці записи.
Запам’ятаємо: “Засуджений переховується”..

Те, що він переховується, зовсім не дивує. Можна було припускати (як потім з’ясується, помилково), що віндавно вивезенийкудись вглиб Росії і очікує нових завдань на інших територіях і в середовищі, де він не “засвітився”.Оголошувати розшук чи організовувати спеціальні розшукові акції, особливо на території, окупованій совєтами, ніхто не міг. Тому логічно, що вирок оголошено, не виконано і про людину забули... Майже цілком забули. Неможливо знайти якусь серйознішу біографічну згадку чи якийсьпредметнийтекст, присвяченийЗимону (крім одного, де в титулі згадується Зимон. Але про це пізніше).
Крихти інформації про Зимона збираємо з різних праць і текстів, але це лише крихти. Знаходимо лише короткі згадки. Подивимось, що про нього пишуть польські автори. Почнемо з Вікіпедії (джерело з поганою репутацією, але його дуже часто читають), титул Казимир Тадеуш Маєвський (Kazimierz Tadeusz Majewski):







Як бачимо, Болеслав Зимон був агентом НКВС як мінімум з весни 1940 року, а може набагато раніше. З цієї скупої інформації дізнаємось, що він видав совєтам свого командира К.Т. Маєвського, і що він виконував обов’язки начальника штабу Округу ZWZ Волинь.
Маєвський засуджений до смертної кари в листопаді 1940 р. - Зимон смертний вирок отримав рівно через рік

Саме так — рівно через рік. Що Зимон робив впродовж цього року, і навіть довше?
“Вальді Волинський” відразу після арешту полковника Маєвського виїхав у Варшаву (в червні 1940року) з рапортом про арешти, які відбулись. Генерал Ровецький (тоді ще полковник) після прийому рапорту наказав “Больку” повернутись на Волинь і відбудувати структури Округу ZWZ-Волинь та обійняти над ним керівництво.
Інакше кажучи, з червня 1940 року до, як мінімум, кінця січня 1941 року польським підпіллям на Волині керує агент НКВС!



Ми називаємо січень, як точну дату, бо відомо, що 21 січня 1941 року НКВС арештовує генерала Окуліцького у Львові. До цього моменту Зимон точно виконує свої обов’язки. Але могло бути, і напевно було ще гірше Бо з актів справи Зимона випливає, що:


Після виїзду зі Львова 21 січня 1941 р. “Болек” [Зимон — К.Д.] впродовж 3 місяців не контактував з комендатурою ZWZ. Лише в квітні 1941 р. він прибув у Львів, з метою зустрітись з заступником коменданта ZWZ, але таку зустріч йому не призначено і він виїхав зі Львова
ААН Армія Крайова 203/ІХ-2, к. 40-41, рапорт “Нєвяровського” про Зимона “Болька” від 27.08.1941 р.

З цих слів випливає, що хоч у Львові Зимон міг вважатись підозрілим, все-таки він туди приїхав, ніби нічого не сталось, тобто він точно ще не був здемаскований і найімовірніше продовжував виконувати обов’язки командира ZWZ в Луцьку (точніше “НКВС-ZWZ Округ Волинь”).
Чи тоді на Волині ще існував ZWZ? Формально так, а реально? Враховуючи стиль роботи НКВС і загальну ситуацію, можна припускати, що Волинський ZWZ – конспіративна організація польських патріотів — вже був під контролем совєтів. Ймовірно це була не стільки типова “липучка для мух”, як просто повністю контрольований НКВС інструмент, невдовзі використаний совєтами для реалізації власних цілей.
На користь цієї гіпотези свідчать слова проф. Рафала Внука:

До моменту нападу Німеччини на СРСР у Львові діяли два Союзи Збройної Боротьби (ZWZ), жоден з яких в останній час не мав реального тилу. Найімовірніше це були групи з кількох десятків осіб, повністю прозорі для НКВС, а в їх керівництві опинились люди, завербовані працівниками радянського апарату безпеки, люди, які не усвідомлювали свого оточення радянською агентурою чи не хотіли визнавати цей факт. Після зміни радянської окупації на німецьку в Галичині і на Волині треба було створювати структури ZWZ від початку.
Р.Внук, “За першого Совєта”. Польське підпілля на Східних Кресах ІІ Речі Посполитої (вересень 1939 — червень 1941), Варшава 2007, с.373.

Малий відступ — пан Рафал Внук зазначає, що під час німецької окупації треба було від початку створювати структури польського підпілля, бо існуючі були майже повністю опановані НКВС. Проте він не пояснює, чи це означало позбутися всіх дотеперішніх конспіраторів, чи провести якусь люстрацію.

Але повернемось до Зимона...


Свого часу проф. Рафал Внук, цитований вище, мав сказати про “Болька” таке:

З Волинню пов’язаний один з найбільш таємничих агентів НКВС Болеслав Зимон. Він був призначений полковником Ровецьким посланцем ZWZ на Волинь і мав відбудувати Округ ВолиньZWZ. Він привів генерала Леопольда Окуліцького у Львів, а потім довів до його арешту. Він походив з середовища WZMW, його ніколи не спіймали, не знаємо, що з ним сталось.

Як бачимо,автор продемонстровав незнання про подальшу долю “Болька” - “не знаємо, що з ним сталось”..

Інший польський історик — Гжегож Мазур (професор Ягелонського університету) — згадує про Зимона:

Так само трагічно склалась доля польського підпілля на Волині, де ZWZ організував полковник Тадеуш Маєвський, але 30 травня 1940 р. його арештувало НКВС внаслідок зради його начальника штабу поручника Болеслава Зимона. Організація на Волині розпалась, а агента Зимона перевели в KG ZWZ у Варшаві, де він склав рапорт про події і отримав наказ повернутись на Волинь і відбудувати організацію. Він віддав в розпорядження полковника Окуліцького контрольованийНКВС перекидний маршрут через “зелений кордон”. Невдовзі Окуліцький ним скористався, і, що не дивно, після короткого перебування у Львові в січні 1941 р.був арештований. Остаточно Зимона восени 1941 р.. після розкриття його співпраці з НКВС, підпільний суд засудив на кару смерті, але його доля залишається невідома.
Гжегож Мазур “Радянська окупація”
Польське ХХ століття том ІІ, під редакцією Кшиштофа Персака і Павла Махцевича Беллона і Музей Історії Польщі — Варшава 2010

Знову: його доля залишається невідома”.
Схоже в рецензії на працю Рафала Внука “За першого Совєта”пише Гжегож Мотика (повторює слова Рафала Внука, але якщо не додає своїх зауважень, то припускаємо, що погоджується зі змістом):



Підкреслюємо:“Його подальша доля невідома”.


Таємниця агента Зимона



Ні, ми не розкриємо таємницю агента Зимона. Наш підзаголовок — це “плагіат” заголовку з щомісячного видання “Історія — до Справи” в липні 2014 року (вище зображена ілюстрація з “Do Rrzeczy”). Визнаємо, ми теж повелись на трюк з заголовком. Ми припускали, що знайдемо там розв’язок загадки чи хоча б якусь важливуінформацію, що дозволить нам більше дізнатись про Зимона.

Нічого подібного! Автор лише використав заманливий заголовок, що обіцяє нам виявлення невідомої досі інформації, але в тексті, крім добре відомих фактів, небагато нового. Найбільше уваги автор присвятив загальній ситуації польського підпілля у Львові і на Волині під час першої радянської окупації, а Зимон — лише одна з постатей, які фігурують в тексті.



Марек Галензовський (автор тексту) навчався на Історичному факультеті Ягелонського університету. У 2003 р. здобув звання доктора гуманітарних наук ЯУ і потім був там викладачем. Пізніше працював в Раді Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва у Варшаві, а з 2008 в Інституті Національної Пам’яті — Комісії переслідування злочинів проти Польського Народу. З 2004 р. по 2008 був членом редакції журналу “Незалежність”, а з 2008 член Колегіуму Бюлетеню Інституту Національної Пам’яті.


Зацитуємо найважливіші для нас фрагменти цього тексту:

Ким був таємничий Зимон? Точно не довоєнним офіцером, бо людину з прізвищем Зимон чи Земан, або хоча б Симон (кілька чоловіків мало прізвище Сімон, але жодного не було звати Болеслав), даремно шукати серед довоєнних офіцерських випусків. Зрештою треба відмітити, що це прізвище зустрічається надзвичайно рідко. Підозри в провокаційній і агентурній ролі Зимона, який діяв на користь НКВС, і якого Ровецький восени 1941 р. називав “неуповноваженим радником з Колок на Волині — агентом з розповсюдження SL”, з’явились лише після початку німецько-радянської війни...
[…]
...Одним з коронних доказів у справі було з’ясування, що Зимон незадовго до арешту Окуліцького видав в руки НКВС кур’єрів, яких вислав “Мрувка” до “Грота” (в т.ч. “Біруту”), після чого він поширював інформацію про арешт самого Окуліцького до тог, як той справді опинився в руках Совєтів. Це було підставою для вироку смерті на нього за зраду. Але на відміну від Голі, Метзгера і Мацелінського, яких ZWZ засудило і ліквідувало, Зимон уникнув їх долі. На момент оголошення вироку не було й сліду людини, яка відіграла таку зловісну роль в історії конспірації у Львові, і до сьогодні його подальша доля невідома...


Знову: “до сьогодні його подальша доля невідома...”.

 

Незнання чи змова мовчання?


Ми всі пам’ятаємо ці слова?
  • Засуджений переховується” - протокол вироку Каптурового суду.
  • Не знаємо, що з ним сталось” - Рафал Внук.
  • Його доля залишається невідомою” - Гжегож Мазур.
  • Його подальша доля невідомаа” - Гжего Мотика (повторює слова Рафала Внука.
  • До сьогодні його подальша доля невідома...” - Марек Галензовський.

Людина зникла, пропала, сховалась, виїхала і змінила свої дані, вчинила самогубство, пропав безвісти, можна перерахувати ще кілька гіпотетичних варіантів, які б уповноважували до таких тверджень серйозних істориків, які мають доступ до архівів, читають праці своїх колег по фаху — тих, яких поважають і люблять читати, як і тих, від яких в них болить голова.


Але є одне але...



Генрик Цибульський — ширше ми описали невідомі епізоди його “героїчної боротьби за Польщу” в цьому тексті: Obrońca Przebraża – Henryk Cybulski - człowiek AK czy NKWD?


Генрик Цибульський — автор книги спогадів “Червоні ночі” - невже вище названі історики і багато інших не читали цю книгу?
Гжегож Мотика точно читав книгу Генрика Цибульського, бо в своїх працях посилається на нього, хоч не часто, але кілька разів. А в одному місці заслужений історик навіть пише:

З польської літератури спогадів варто згадати “Червоні ночі” Генрика Цибульського, які до сьогодні залишаються копальнею знань на тему оборони Пшебража.
Гжегож Мотика “Укранський партизанський рух 1942-1960”

Копальня знань? Якщо читаючи Цибульського, робити поправку на потік комуністичної пропаганди з його книжки, можна з професором Мотикою погодитись. Тільки шкода, що з цієї копальні видобуваються лише дешеві блискітки, а не помічаються нешліфовані, але дуже цінні камені:

Репресії польського населення збільшувались. Невдовзі шуцмани і бандерівці добрались до середовища інтелігенції. Серед заарештованих в Обурках був нотаріус Зимон, який проводив розвідку на користь радянських партизан.
Генрик Цибульський “Червоні ночі”, с. 76.

“Нотаріус Зимон” - може це випадковий збіг прізвищ. Щоправда, прізвище не дуже поширене, але можливо, що випадковий збіг. Але расовий історик, що спеціалізується в дослідженні історії польсько-українського конфлікту повинен обов’язково “взяти слід”. Вище названі історики чомусь не взяли...
Тільки в цьому тексті, в цитатах, які ми розмістили, є дві досить суттєві вказівки, які свідчать, що це найімовірніше не випадковий збіг прізвищ:

  1. Підозри в провокаційній і агентурній ролі Зимона, який діяв на користь НКВС, і якого Ровецький восени 1941 р. називав “неуповноваженим радником з Колок на Волині — агентом з розповсюдження SL”, з’явились лише після початку німецько-радянської війни... - Марек Галензовський “Таємниця агента Зимона”.
  1. З Волинню пов’язаний один з найбільш таємничих агентів НКВС Болеслав Зимон (...) Він походив з середовища WZMW – Рафал Внук

Отже, мажмо::

  • Зимон — нотаріус, заарештований в Обурках (неіснуюче село, яке колись знаходилось дуже близько до міста Колки)
  • Зимон з Волині, який походив з WZMZ (Волинська Спілка Сільської Молоді)
  • Зимон — агент НКВС (за словами Ровецького “неуповноважений радник з Колок на Волині — агент з розповсюдження Польської селянської партії)

Це далі можуть бути різні люди, але ймовірність того, що це той самий Болеслав Зимон зростає, особливо, якщо ми про нього дізнаємось від Генрика Цибульського. За словами Цибульського, заарештований в Обурках Зимон працював на совєтів. Адже Генрик Цибульський сам працював на совєтів, а коли він писав свою книгу, праця на них була заслугою і приводом для гордості... принаймні офіційно. В нього не було причин брехати.


Ми взяли слід. Через дві години пошуків в нашій малій цифровій бібліотеці і доступних в Інтернеті джерелах, знаходимо текст, в якому чорним по білому автор пояснює, що “невідома доля” Зимона все-таки відома...

Інформаційний Бюлетень 27 Волинської Дивізії Армії Крайової. Квартальник № 4 Варшава 2009
Видавець: Світова Спілка Солдатів Армії Крайової Волинський Округ 27 Волинська Дивізія Піхоти АК.
Т. Волак “Про волинську конспірацію”

сторінки 4-12









Цитуємо:

Як випливає з листу до Януша Куртики — автора книги “Генерал Леопольд Окуліцький “Нєдзвядек” 1898-1946”, висланого Володимиром Трусєвичем з Канади — Чікаго [так написано в тексті — примітка Добродій] датованого 27.VII.1991 р., який особисто знає, що Болеслав Зимон певний час 1941/1942 перебував у своїх знайомих з м. Колки Луцкого повіту, яких знав ще до 1939 р., в Любліні по вул. Рури Єзуїтські. А десь, як пише в середині 1942 р. приїхав до своїх знайомих чи навіть родини в польській колонії Обурки, гміни Колки, Луцького повіту. Взагалі Зимон походив зі Львова. Тоді ніхто з сусідів чи знайомих, крім родини, не знав, що Зимон переховується.
Одного дня Зимон вислав посланця з листом до дружини, яка жила в м. Колки в місці праці Зимонадо 1939 р. В Колках посланця з невідомих причин затримали українські шуцмани (українська поліція). Відразу після цієї події шуцмани з Колок прибули в колонію Обурки. Зимон це помітив і намагався втекти. Під час втечі в нього вистрілили і важко поранений він помер. Його забрали на підводу, завезли в м. Колки і там в невідомому місці закопали. Інший житель колонії Оборки Фелікс Трусєвич — кузин згаданого, наочний свідок, бачив втікаючого і чув постріли, але не знав, що це був Зимон. Ця обставина була помічена і відома іншим жителям колонії Обурки, як і іншим сусіднім польським колоніям — Тараж, Холодниця, Мар’янівка, Кресівка, а також в м. Колки, де Зимон до 1939 р. працював інструктором Польської Селянської Партії і приватним судовим радником в гмінному Управлінні і Міському Суді в Колках, також він мав власне бюро написання подань. Ніхто, може крім родини, тоді не знав, що Зимон переховується, що на нього виніс вирок Каптуровий суд.

Цю інформацію в скороченому вигляді повторили в книзі “Армія Крайова на Волині”:

Зимон, який переховувався, був застрелений в середині 1942 року в Обурках українською поліцією на службі в німців. Про обставини цієї події написав в листі від 27 липня 1991 р. колишній житель Обурок біля Колок, п. Володимир Трусєвич до Януша Кртики, автора книги генерал Леопольд Окуліцький “Нєдзвядек” 1898-1946. Ми маємо ксерокопію цього листу.
Армія Крайова на Волині, Варшава 1994, с. 31, припис 46.

Отже, ми вже точно знаємо, що “нотаріус Зимон” Цибульського — це той самий агент НКВС, якого подальша доля ніби не відома... Але з цього факту випливає кілька наступних питань, які треба підняти. На даному етапі наших пошуків ми стримаємось з підсумками і висновками, ми лише на “пів дороги”, лише відмітимо, на що потрібно звернути особливу увагу:


Чи і який зв’язок зі злочином в Обурках має особа Зимона і його “переховування”?


Злочин в Обурках 37 жертв за версією Семашків, 53 жертви за версією Фелікса Трусєвича (ймовірного свідка подій), 54 жертви згідно з написом на меморіальній таблиці на хресті над масовим захороненням.Про злочин відомо багато. Про це навіть написана книга, велика кількість статей у пресі, про цей злочин згадує кожен історик, який спеціалізується в дослідженні польсько-українського конфлікту.
У Вікіпедії є назва і стаття. Семашки приписують жертв цього злочину націоналістам.
Колись в Польщі переважала думка, що це перший злочин українських націоналістів, сьогодні версія трохи змінилась — це німецький злочин, але все одно сильно наголошується участь української допоміжної поліції. Прямо кажучи, станом на сьогодні в польській свідомості це перше масове вбивство польського цивільного населення на Волині, яке здійснили німці при допомозі українських націоналістів.

Але якщо ми дізнаємось від Цибульського, що Зимон проводив розвідку для совєтів, і якщо це правда, то жителі Обурок, з якими він був пов’язаний, повинні були це знати. Тут варто згадати ще одну цитату з книги Генрика Цибульського:

Шуцмани і їх прислужники швидко впали на слід зв’язків жителів Обурек з людьми лісу. Одинадцятого листопада в селі з’явилась група з кільканадцяти чоловіків, які назвались радянськими партизанами. Вони культурно попросили почастувати їх і після їжі вирушили далі. Виходячи попросили, щоб нікуди про їх перебування не повідомляти — ні поліції, ні людям з лісу. Жителям Обурок цей візит здався дуже підозрілим. Адже вони знали всіх євреїв, полонених, що втекли і радянських партизан в радіусі багатьох кілометрів, але обличчя цих людей були їм зовсім чужі.

Чи Зимон точно “переховувався”?

Ми вже знаємо, що до війни він жив у Колках, його дружина в цей час жила в Колках, а він сам “переховувася” в Обурках в знайомих чи навіть родини. Діти, які на подвір’ї грають в хованки, мають більше фантазії і можуть краще вибрати схованку.
Від кого він ховався? Очевидно, що будучи агентом НКВС влітку 1942 року він передовсім діяв на шкоду німцям і передовсім для них був загрозою. А Цибульський стверджував, що в Обурках німці розстріляли також трьох радянських партизан, цитуємо:

З’ясувалось, що жоден з заарештованих чоловіків не вийшов живим з рук коменданта Кішка. Разом з ними тоді загинуло троє радянських партизан. Вони могли захищатись. Але знаючи, що їх опір під час арешту може згубити все село, вони дали себе арештувати без боротьби.

Яку роль і обов’язки в радянській диверсійній мережі в ті дні виконував Зимон?

Треба зазначити і підкреслити, що в той час в Цуманських лісах, до яких прилягало село Обурки, свої бази мали різні відділи червоних партизан, між іншим відділи Собєсяка і Магомета, відділ Філюка (тобто місцеві довоєнні комуністи), єврейський відділ Гада Розенблата, а передовсім спецвідділи НКВС Прокопюка і Медведєва. В складі відділу Медведєва діяла диверсійна група відомого Кузнєцова, при цьому поляки — колишні конспіратори ZWZ з Яном Камінським — були основою цієї групи. Дуже ймовірно, що саме з цими людьми співпрацював Зимон.

Відступ замість завершення


Автором спогадів про злочин в Обурках був Фелікс Трусєвич, який помер кілька місяців тому. Свої спогади (якщо йдеться про опис злочину в Обурках, то не особисті спогади, а повторені ним розповіді ніби наочних свідків) він опублікував в книзі “Покоління”. У Польщі він ще при житті був живою легендою в т.зв. кресових колах, його називали опікуном (чи хранителем) “кресової пам’яті”. Попри похилий вік він був дуже активний і всім серцем заангажований в політику “пам’яті про креси”. Саме на його спогади передовсім посилались Семашки, а після них всі інші. Його творчістю займемось іншого разу. Тут в рамках завершального відступу лише пропонуємо для глибших роздумів у вільний час:



“Ні. Ми боролись за Польщу, пов’язану з нашою християнською традицією. Польська армія, польський народ в симбіозі з Церквою завжди були великою силою. Ми впродовж віків були оплотом християнства. Історія будує національних дух. А сьогодні ми все сильніше розриваємо ці віками сформовані узи — впевненим голосом стверджує 94-річний чоловік”.
Вище наведено фрагмент інтерв’ю Фелікса Трусєвича. Герой вчить молодь патріотизму Зверніть увагу, як він розповідає, що завжди боровся за ХРИСТИЯНСЬКУ ПОЛЬЩУ...


Нижче розміщено фрагмент тексту, який рекламує автобіографічну книгу “Стежки життя”. З цієї книги можна дізнатись, що Фелікс Трусєвич боровся за “Християнську Польщу”... в бригаді Грунвальд Собєсяка, і навіть виїхав вглиб Росії, напевно на набожні реколекції перед вторгненням у Польщу. Тут помилково названо місто Коростишів (цей населений пункт є околицею Житомира). Напевно йдеться про Куйбишів, куди висилали на підготовку тих, хто вступав у Самостійний Спеціальний Батальйон...
 “Після приходу Червоної Армії Фелікс Трусєвич вступив у польську партизанську бригаду “Грюнвальд”, організовану за згодою радянської влади з метою “очищення території від залишків УПА”. Її командиром став капітан Юзеф Собєсяк “Макс”, а заступником комендант самооборони в Пшебражі Генрик Цибульський. Після розпуску бригади солдатам заявили, що вони всі вступлять в ряди польської армії, яка буде знаходитись на території Радянського Союзу. Фелікса Трусєвіча призначили в майбутній Четвертий Запасний Полк. Під час подорожі вглиб Росії, до Коростишева, поїзд зупинився в Києві. Отримавши дозвіл вийти в місто, автор з двома товаришами пішов на прогулянку".

Наступна неточність — це ствердження, що спочатку розпустили бригаду Грюнвальд, а потім його відправили (на підготовку) вглиб Росії, після чого в серпні 1944 його перекинули в Польщу. Неточність полягає в тому, що бригаду Грюнвальд розпустили саме в серпні 1944, тобто тоді, коли Трусєвич вже завершив підготовку.
Але найважливіша інформація з’являється після відправлення у Польщу. Далі, на наступному скріні, читаємо, що після прибуття у Польщу його розвартирували в бараках табору в Майданку:
"В середині серпня 1944 автор повернувся у Польщу, в Люблін. Його групу розквартирували в бараках... колишнього німецького концтабору в Майданку. Це мусило залишити міцний слід на психіці:

Можна сказати, ще диміли незгаслі крематорії, а в глибоких ровах, де вбивали і палили людей (бо крематорії не встигали), ще не охолонув попіл і було видно рештки неспалених людських тіл. (с. 147)."


Саме там, в бараках Майданку восени 1944 року Радкевич розквартирував Самостійний Штурмовий Батальйон і Батальйон Охорони Воєнних Полонених, тобто відділи, які були початком і основою Корпусу Внутрішньої Безпеки...
Виявляється, що Фелікс Трусєвич досить солідно доклався до запровадження в Польщі антихристиянського комунізму, а через кілька десятків років розповідав молоді, як героїчно боровся за християнську Польщу. Ще один “опікун кресової пам’яті” з бездоганним “християнським” і “самостійницьким” минулим.

Питання на добраніч
(Може здаватись, що ми відходимо від теми)



Злочин в Обурках відбувся 13 і 14 листопада 1942 року — загальна кількість жертв 53-54 особи. Все село спалене. Обуркі — це польське село.

Злочин в Клубочині відбувся 4 листопада 1942 року — загальна кількість жертв 137 осіб. Все село спалене. Клубочин — це українське село.



Обидва села в 1942 році були поряд. Їх розділяв лише кількакілометровий відрізок Цуманського лісу. В обох селах діяли червоні партизани (радянські, польські, єврейські і українські, включно з відділами НКВС). Поблизу обох сіл переховувались євреї, які в серпні втекли з гетто в Софіївці.
Зимон, як людина, яка діяла на користь Москви і “переховувалась” в Обурках, мусив їх всіх дуже добре знати. Трусєвич, якому було більше 20 років, як конспіратор, не міг не знати про злочин в сусідньому селі, вчинений німцями за тиждень до злочину його рідному селі.



Про перше село всі в Польщі знають, про друге напевно ніхто не чув. В першому селі за версією Трусєвича поляків вбивали за те, що були поляками. В другому селі нічого вартого уваги, на думку “християнського героя” не відбулось. “Герой” не згадав про злочин в Клубочині жодним словом.

Обидва села — це німецький злочин, але в них нікого не вбивали за національність, а просто в рамках злочинного німецького принципу — допомога євреям чи співпраця з червоними партизанами означала пацифікацію і знищення села.

Чи правда вже нікому не потрібна?


Специ з історичної політики часом кажуть правду, але не всю, не всім і не відразу... Може треба їх трохи примусити?
  • Отже, як це було панове історики?
  • Подальша доля Болеслава Зимона справді вам невідома? Чи ви просто не кажете всю правду?
  • Злочин в Обурках і Клубочині — це трагічні події, які мають однакову основу і причини? Чи це інформація не для всіх?
  • Ви поясните ці питання польському суспільству? Не відразу? Нема питань, “відразу” вже й так не вийде. Час “відразу” минув 30 років тому... Сьогодні вже 30 років після “відразу”, але краoе пізно, ніж ніколи...

Команда “Добродій”

Коментарі