Прелюдія

Et voilà justementcomme on écritl'histoire.
Саме так пишуть історію

Вольтер

Інтерлюдія

З книжки Івана Сказочнікова “Забутий агент — Нікіта Пушкін”:

Нікіта Пушкін псевдо. “Поет”
- Берлін, вересень, 1941 рік..

Перед нами насправді неймовірна загадка, бо з одного боку очевидний розвідувальний успіх, - тобто один з добре законспірованих агентів ГРУ (тоді офіційно називалось: 5-е управління Червоної армії) Нікіта Пушкін, псевдонім “Поет” (також нащадок великого російського поета Олександра Пушкіна), якого багато років вважали полоненим або дезертиром, хоча насправді він реалізував розвідувальне завдання, зв’язався з радянськими військовополоненими грузинського походження і ніким не впізнаний проводив переговори з якимось дуже вагомим підофіцером НСДАП про перехід радянських грузинів на бік Гітлера. І вже восени 1941 року він через розвідувальну мережу висилає в Москву рапорт, що Німеччина починає акцію екстермінації ескімоського народу.

І невідомо чому цей рапорт був проігнорований. Взагалі складається враження, що всі повідомлення розвідки на цю тему відкладаються, відкладаються на полицю...
В рамках доповнення... бо це зовсім не суперечлива історія. Я знайшов цей документ кілька років тому в Москві. Звичайно, що “Поет” не вислав його безпосередньо в Москву. Спочатку він потрапив в руки Штірліцу — начальнику розвідки ГРУ в Берліні. Але мені цікаво, чи цей документ потрапив в Москву вже в 1941 врешті-решт через ці канали...
Там, де я його побачив, тобто на Луб’янці, інформація датована 1945 роком... Чи він був надісланий радіозв’язком раніше, а там знаходилась якась копія з 1945 року, не знаю.
Як би не було... він точно передав своєму начальству вище в огранізаційній структурі. Так як колега намагався перевірити, то можливо його заблокували на рівні Берліну. Це все виглядає достовірно. Тобто “Пушкін”, який співпрацював з грузинами — червоноармійцями, як йдеться в цьому документі, проводив переговори з гестапівцями.
Гестапівці почали переговори з радянськими грузинами про включення їх у своє формування. І він, Пушкін, чи німецькою, чи грузинською (до війни він ніколи не був в Німеччині, невідомо, чи він взагалі знав німецьку чи грузинську мову), наскільки я розумію, приховуючи свої дані під час цих переговорів (напевно вдаючи грека), просто передав зміст розмови, яку цей підофіцер НСДАП, щонайменше, якщо не вище, бо це ймовірно був як мінімум командир плутону, переказав цим грузинам під час переговорів інформацію про плани екстермінації ескімосів в Європі.

Напевно тільки повний ідіот, читаючи цю “цитату”, повірив би в її відповідність фактам. Так, це одна величезна дурниця. Ця фіктивна цитата — просто наша провокація, що демонструє, які трюки використав певний дуже відомий і шанований польський історик, озвучуючи свої гіпотези, які у Вікіпедії, в головах журналістів і в творах авторів-переписувачів блискавично стали догмами. Ми також переконані, що ідіоти нас не читають, що пародію сприймуть, як пародію, і що завдяки ній наші читачі легше зрозуміють, що з себе представляють тези згаданого історика. Спробуємо ретельно проаналізувати і обговорити тези цього історика. Ми не хочемо його висміювати, але треба чесно сказати, що в деяких моментах цього не вдасться уникнути. Краще навіть використати іронію, бо називання речей своїми іменами було б для історика ще більш прикрим. Наша фіктивна “цитата” - можна сказати, плагіат. Насправді ми переписали текст згаданого історика, змінюючи лише персонажі, назви національностей і т.п. Конструкція залишилась без змін. Перейдемо до суті...

Супергерой

Замінимо нашого фіктивного суперагента “Пушкіна” на справжнього тихотемного, польського диверсанта, який прибув на Волинь в середині 1942 року. Бо саме він є героєм неймовірної розповіді, створеної польським істориком, який вважається одним з найбільших спеціалістів з питань польсько-українського конфлікту і волинських подій.

Лех Адам Лада
vel Гжегож Шміт

Лех Лада (псевдо: “Жагєв”, “Збишек”, “Лешек”) - нар. 1 жовтня 1910 р. в Римі (Італія), підпоручник артилерії, інженер, офіцер Війська Польського, Польських Збройних Сил на Заході, Армії Крайової,
ІІ Району “Вахляжа”. З осені 1942 року командир партизанського відділу “Гризуни”, що складався з близько 35 грузинів, які втекли з німецького полону, діяв в районі Дубна. Загинув, за різними джерелами, в 1942 чи на початку 1943 року; в кожній версії внаслідок суперечки з командиром грузинів — капітаном “Альошею”. За версією Кшиштофа А. Тохмана — ранньою весною 1943 року в селі Вигурів.
За версією Єнджея Тухольського він загинув між листопадом 1942 і січнем 1943 року під Великими Садами (Волинь), інші називають
дату смерті — вересень 1942 року.

Перед тим, як перейти до того, що про Леха Ладу написав і сказав наш видатний історик, подивимось, що можна прочитати завдяки цьому історику в Інтернеті.:

Тигоднік Повшехни (Tygodnik Powszechny):

Пьотр Зиховіч:

Гість Радомський (Gość Radomski):

Зверніть увагу на характерні риси вищенаведених текстів:

польський агент, якому вдалось “проникнути в лави УПА”, або навіть у “керівництво українських націоналістів”
рапорт, відправлений в Лондон, а деколи більше, неуточнене число рапортів ("один з рапортів”, “повідомлення” - в множині)
Зихович навіть натякає, що Лех Лада поплатився за свою агентурну діяльність життям, це мало б означати, що його ймовірно деконспірували, тобто ліквідували націоналісти.

В короткій біографічній записці, розміщеній вище, ми спираємось на результати досліджень польських істориків, які спеціалізуються на дослідженні історії “тихотемних”. Всі вони описують зовсім інші обставини смерті Леха Лади — тобто смерть внаслідок конфлікту з “Альошею” - командиром грузинів, які втекли з табору плонених. Згідно з польськими джерелами Леха Ладу мали делегувати у відділ цих партизанів, як їх польського командира. Відділ мав називатись “Гризуни” і провести восени 1942 року ряд диверсійних акцій в рамках операції “Вахляж”. Ніхто з цих істориків жодним словом не згадує про ймовірне проникнення Леха Лади в лави УПА чи ОУН.
Отже, звідки беруться розповіді про суперагента, який мав проникнути в структури УПА?

Гжегож Мотика - це згаданий на початку історик - “герой” нашого дослідження. Саме цей дуже шанований історик створив свою власну версію подій, свою власну гіпотезу, спираючись виключно на власну фантазію, а радше керуючись нав’язливим бажанням знайти доказ “спланованого геноциду”.

Не відразу Рим збудували...

Мотика не відразу почав фантазувати. Спочатку він лише дещо розходився з фактами. У його книзі 2006 року з’являється вже відома цитата, але тоді він ще не забарвлював її сенсацією про рапорт суперагента:

За повідомленнями польського підпілля, один із командирів УПА так оцінював ситуацію: 1 березня 1943 року ми розпочинаємо збройне повстання. Це воєнна операція, і як така, вона спрямована проти окупанта. Проте нинішній окупант є тимчасовим, тому не слід марнувати сили в боротьбі з ним. Властивим окупантом є той, який надходить. Коли йдеться про польське питання, то це не військова проблема, а проблема меншини. Ми вирішимо його, як Гітлер єврейське питання. Хіба що, заберуться самі.

Гжегож Мотика “Ураїнський партизанський рух 1942-1960”, Варшава 2006, с.225.

Як видно, Мотика ще не пише, що йдеться про Леха Ладу, який нібито мав проникнути в лави УПА. Мотика тут навіть посилається на повоєнну розповідь майора Тадеуша Клімовського, а не на ймовірний рапорт Леха Лади, бо як джерело цитати у своїй книзі він вказав:

Студії Підпільної Польщі в Лондоні, Колекція 13, т. 61, Розповідь майора Т. Клімовського.

Точно те саме читаємо в наступній книзі Гжегожа Мотики:

За повідомленнями польського підпілля, один із командирів УПА так оцінював ситуацію: 1 березня 1943 року ми розпочинаємо збройне повстання. Це воєнна операція, і як така, вона спрямована проти окупанта. Проте нинішній окупант є тимчасовим, тому не слід марнувати сили в боротьбі з ним. Властивим окупантом є той, який надходить. Коли йдеться про польське питання, то це не військова проблема, а проблема меншини. Ми вирішимо його, як Гітлер єврейське питання. Хіба що, заберуться самі.

Гжегож Мотика “Від Волинської різанини до акції Вісла”, Краків 2011, с. 16 (українська електронна версія книги).

Версія Мотики раптово змінилась у 2014 році,
коли він саме в цій книзі перший раз впроваджує
в обіг “суперагента” разом з доказом “спланованого геноциду”.

Він навіть пише, що Леха Ладу вбили українські націоналісти (саме від Мотики позичив цю історію пізніше Пьотр Зихович). Мотика не вказує джерело цієї інформації — так було і все!
Цитата:

Цікаво, що польська розвідка досить швидко дізналась про справжні цілі бандерівської операції. Це сталось завдяки тихотемному підпоручнику Леонові Ладі, псевдонім “Жагєв”, який проник в лави бандерівського формування. Згідно з його повідомленнями, один з командирів УПА оцінив ситуацію так: “1 березня 1943 року ми розпочинаємо збройне повстання. Це воєнна операція, і як така, вона спрямована проти окупанта. Проте нинішній окупант є тимчасовим, тому не слід марнувати сили в боротьбі з ним. Властивим окупантом є той, який надходить. Коли йдеться про польське питання, то це не військова проблема, а проблема меншини. Ми вирішимо його, як Гітлер єврейське питання. Хіба що, заберуться самі”.
На жаль, цей сигнал проігнорували, а сам тихотемний “Жагєв” невдовзі загинув з рук ОУН-Б — його розкрили або ліквідували “профілактично”.
Гжегож Мотика “Облава на білих поляків”, Літературне Видавництво 2014

Через два роки Гжегож Мотика пише майже те саме в іншому тексті:

Як видно, знову дізнаємось про смерть Леха Лади з рук націоналістів. Знову казка про проникнення в лави УПА і знову йдеться про рапорт. В даному випадку пан Мотика вказує те саме джерело, що в попередніх працях. Він збагачує розповідь — щось додає, прикрашає і вигадує смерть Леха Лади з рук “УПА”. Одним словом — версія змінюється, хоча джерело вказується те саме:

Але все це ще “дрібниці”. Трохи пізніше Мотика перевершив самого себе наступними цікавинками на цю тему.
Перед тим, як до них перейти, підсумуємо те, що відомо наразі. А спочатку заглянемо у працю Маріуша Зайончковського, на яку посилається Гжегож Мотика:

...Важливу інформацію про наміри бандерівського підпілля щодо польського населення на Волині взимку 1942/1943 р. приносить рапорт тихотемного майора Тадеуша Клімовського “Остої”, складений 12 серпня 1945 р. в Лондоні. Клімовський після висадки в країні в січні 1942 р. серед іншого обіймав посаду Інспектора Комендатури Округу Волинь АК в Інспектораті Рівне (березень-серпень 1943 р.), потім оперативного офіцера, а потім в.о. начальника штабу 27 Волинської Дивізії Піхоти АК (січень-липень 1944 р.). У згаданому рапорті майор Клімовський послався на інформацію, отриману від його підлеглого, також десанованого поручника Леха Лади, “Жагві”, який — як він сказав - “на початку української різанини був тимчасово вставлений в українське керівництво”.
Ймовірно вже взимку 1942/1943 р., найпізніше ранньою весною 1943 р. цим щляхом комендатура Інспекторату Рівне АК отримала розвідувальні дані про “українське повстання”.
Клімовський про це розповідав: “покійний поручник “Жагєв” […] так передав заяву одного з українських керівників:

“1 березня 43 [р.] українці почали збройне повстання. […]
Коли йдеться про польське питання, то це не військова проблема, а проблема меншини, тому ми йоговирішимо, як Німеччина єврейське питання. Хіба якби[поляки] почули заклики і втекли за Буг”

Історик Маріуш Зайончковський, як джерело вказує рапорт (розповідь) Тадеуша Клімовського, так само як Мотика. Але Зайончковський відсилає до папки Клімовського ( SPP, Kol. 23/ том103), а Мотика до папки Пелчинського (SPP, Kol. 13/ том61), в якій найімовірніше знаходиться та ж розповідь (цього ми не знаємо):

SPP, Kol. 23/103, Спеціальний Відділ Керівного Штабу Вождя — Тихотемні, Акти Тадеуша Клімовського (Акція АК на Волині), Лондон, 12 VIII 1945 р.

Завдяки праці Маріуша Зайончковського дізнаємось, що:

джерело інформації — розповідь майора Клімовського у 1945 році, тобто не сам рапорт чи повідомлення Леха Лади, а лише спогади його начальника.

Майор Клімовський лише стверджує, що: “покійний поручник “Жагєв” […] так передав заяву одного з українських керівників” - це може означати, що він розповів начальнику те, що почув від когось в якомусь кабаку при чарці, але й міг передати розповідь третіх осіб. Записування і передача всього, що говорять люди — теж розвідувальні завдання. Потім аналітики намагаються відділити важливе зерно від неістотної полови.

Підкреслюємо: не згадується жодне повідомлення чи рапорт, який мав би потрапити в Лондон.

Жодних деталей про посаду, звання, або хоч псевдонім “одного з українських керівників” нема. Навіть нема інформації, про які українські середовища йдеться... Бандерівці, мельниківці, бульбівці, чи хтось інший?

Щоправда, з’являється фрагмент, який мав би свідчити про агентурну діяльність Лади і його проникнення в якомусь неуточненому українському керівництві (невідомо чого, невідомо якої організації): “на початку української різанини був тимчасово вставлений в українське керівництво”. Але, якщо подумати - якщо агента кудись вживляли, то начальник повинен точно знати куди, знати прізвища чи хоча б псевдоніми людей, яких розпрацьовував агент... ЯКЩО ВІН ВСЬОГО ЦЬОГО НЕ ЗНАЄ, ЗНАЧИТЬ АГЕНТА ВИКРИЛИ ДО ТОГО, ЯК ВІН ВСТИГ ВІДПРАВИТИ ПЕРШЕ ПОВІДОМЛЕННЯ, АБО НАЧАЛЬНИК ПРОСТО РОЗПОВІДАЄ ПРО ЩОСЬ, ПРО ЩО НІЧОГО НЕ ЗНАЄ,

Текст розповіді майора Клімовського суттєво відрізняється від того, що “цитує” Гжегож Мотика. Порівняємо ще раз обидві версії цитати (перша — Зайончковський, друга — Мотика, а потім Зихович і т.д...):

1 березня 1943 року ми розпочинаємо збройне повстання. (...) Коли йдеться про польське питання, то це не військова проблема, а проблема меншини. Ми вирішимо його, як Гітлер єврейське питання. Хіба що, заберуться самі.

1 березня 43 [р.] українці почали збройне повстання. […] Коли йдеться про польське питання, то це не військова проблема, а проблема меншини, тому ми йоговирішимо, як Німеччина єврейське питання. Хіба якби[поляки] почули заклики і втекли за Буг

Дві дуже важливі різниці:

Мотика, цитуючи Клімовського, пише: “1 березня 1943 року ми розпочинаємо”, Зайончковський пише: “почали” - це повинно свідчити, що ймовірний рапорт Лада склав після першого березня, а не раніше (запам’ятаємо це).

Мотика, цитуючи Клімовського, пише: “Хіба що, заберуться самі”, Зайончковський: “Хіба якби [поляки] почули заклики і втекли за Буг” - тут з’являється досить суттєва розбіжність, бо очікування на втечу поляків за Буг і заклики їх до цього — точно не дії за прикладом Німеччини щодо євреїв.

Відмінність можна було б пояснити тим, що йдеться про два різні документи, бо Мотика посилається на акти Студій Підпільної Польщі ( SPP)в Лондоні, “Колекція 13, т. 61”, тобто папку Пелчинського, а Зайончковський: “SPP, Kol. 23/103”, тобто папку Клімовського. Ми не знаємо, як насправді, але судячи з того, що пан Зайончковський в посиланні на цитату крім SPP вказує цитату з книги Мотики, можна закладати, що це не дві різні цитати з різних розповідей Клімовського, а та сама розповідь, яка може бути в двох копіях:

Треба тут згадати, що Гжегож Мотика, маючи доступ до цих документів, міг легко (якби захотів) їх продемонструвати в повному обсязі, оскільки SSP все давно давно оцифрували :

Ми не збираємось відкидати чи заперечувати частину розповіді Клімовського про “вирішення польського питання”. Про те, що таке рішення було, відкрито писав Микола Лебедь ще в 1946 році:

Щоб не допустити до стихійної масової протипольської акції і українсько-польської взаємної боротьби, що в той час була б корисною водночас як большевикам, так і німцям і послаблювала б головний фронт визвольної боротьби, Українська Повстанська Армія пробувала втягнути поляків до спільної боротьби проти німців і большевиків. Коли ж це не дало жадного успіху, УПА дала польському населенню наказ опустити українські терени. Волині і Полісся.

УПА - УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ - І. ЧАСТИНА, Видання Пресового Бюра УГВР – 1946, с.23.

Наведену вище цитату зволив бачити й Гжегож Мотика і зацитував малий фрагмент йього абзацу в своїй книзі 2006 року (Партизанський рух...”, с. 305), хоч, як завжди, вирізав зі слів Лебедя те, що вважав невигідним.
Цей нібито “розвідувальний успіх” не був сенсацією. Навпаки — він був очевидністю. Там, де польське населення, особливо в чисто польських колоніях, стало базою і одночасно живою мішенню більшовиків, там справді виганяли населення і це підтверджено не лише Лебедем, але й іншими авторами — українськими повстанцями.

Про роль більшовиків Лебедь пише далі, цитуючи свідчення радянського агента, затриманого СБ ОУН на зламі 1943 і 1944 року. Теж грузина

Цього Гжегож Мотика вже не цитував, хоч про це відомо як мінімум з 1946 року.

Цей абзац охоче цитується в працях польських істориків і в Інтернеті, але з нього вирізають те, що ми нижче підкреслили — те, що не відповідає московсько-псевдокресовому наративу, тобто майже все.

Влітку І943 р. Волинь майже всеціло лишається під володінням УПА. Поляки, що одержали наказ опустити терен, здебільшого добровільно той наказ виконали. їхнє нерухоме майно перейшло на власність українського народу. Тим самим перестали існувати створені після 1920 р. польські колонії, як різного роду Сєнкевічувки, Людвікувки і т. п.

Справді, і тут не обійшлося без провокацій з боку як німців так і большевиків. Щоб використати для себе польсько-український спір, а також, щоб наживитися звичайними грабунками, одні й другі підшивались під відділи УПА і виконували на поляках акти насильства, грабежів і навіть тортур. У зізнаннях одного з шефів оперативної групи большевицької розвідки, Александра Чхеїдзе-Чапаева, що діяв на Волині читаємо м. ін.: „Поляки давали нам поміч і охорону. Робили це з патріотизму, з ненависти до німців та до українського народу. Щоб загострити ще більш польсько-українську ворожнечу наші партизанські відділи мали виконати під фірмою «бандерівців» кілька особливих акцій проти польського населення, щоб могти після того виступити в обороні того ж населення перед бандерівським терором та таким способом ще більш зв’язати поляків з нами. Знаю, що того роду акції були проведені одним нашим відділом з доручення Топкар-Сауре, і мали повний успіх, хоч відділ цей переступив дозволені інструкціями методи і знищив м. ін. поляків у церкві”.

УПА - УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ - І. ЧАСТИНА, Видання Пресового Бюра УГВР – 1946, с. 39-40.

( підкреслюємо ті уривки, які пропущені в польських текстах)

Польсько-українська ненависть теж була очевидною. Щоб почути щось про вигнання поляків чи навіть вбивство, достатньо було посидіти в будь-якій корчмі. Не треба було відправляти агента в “бандерівське ...иии... керівництво”. Щось схоже можна було почути будь-де, якщо за різними столами зустрічались групи поляків і українців. Такі погрози звучали з обох сторін. Тоді це було більше нормою, ніж винятком. Як інакше можна інтерпретувати рапорт (РАПОРТ, а не повоєнну розповідь третьої особи) генерала Ровецького від квітня 1943 року, в якому написано:

Не поодинокі детальні проекти екстермінації українців в Галичині чи виселення в СРСР. У Львові відживають давні образи на Варшаву і побоювання, що заради спокою з українцями посвятять інтереси кресової меншини. Тому говорять, що залежність від центральних загальнопольських чинників може призвести до пригнічення і дезертирства міського польського руху. Тому є суперечність основних постулатів державного інтересу: мирної пацифікації України і утримання сильної польської меншини на східних землях.
Депеша ген. Стефана Ровецького від квітня 1943 р. до Головного Штабу вождя ПЗС в Лондоні щодо випадків 1942-1943 років, Квітень 1943. Армія Крайова в документах 1939-1945, Т.VI, Лондон 1989, с. 314-332

„Je ne suis Motyka”

Чи фрагменти рапорту генерала Ровецького дають нам право на далекосяжні висновки, які собі дозволяє Мотика? Чи ці фрагменти дозволяють стверджувати, що поляки планували геноцид українців? Ми не Гжегож Мотика і не страждаємо на невпинне і нав’язливе бажання знайти доказ “спланованого геноциду”. Гжегож Мотика таку нав’язливу ідею має, найкращим доказом чого є продовження казки про Леха Ладу і грузинів. Останнім часом він пішов в цьому питанні далі, ніж будь-коли раніше. Коли йому нарешті пояснили, що Ладу вбили не українські націоналісти, а грузини, Мотика не вигадав нічого кращого для свого порятунку, як блискавично переробити грузинів в українських націоналістів.

Січень 2020 року, запис дискусії під час зустрічі польських істориків - Зупинка Історія:

Ми не пропонуємо слухати всю дискусію. Нікому не бажаємо таких мук — навіть найгіршому ворогу. Ми звільнили читачів від важкої роботи і самі виокремили з сотень висловлювань в стилі “ииии” і “ееее”, з найрізноманітніших стогонів і зойків те, що стосується Леха Лади. Ми залишили незмінну граматику і стилістику, але оминули більшість “ееее” та “ииии”. Також ми виправили деякі очевидні, але дрібні мовні помилки. Наприклад, змінили форму „Gruzinamy” на„Gruzinami”. Ось стенограма важливих фрагментів:

44:15, Мотика

І тут підходимо насправді до великої загадки, бо з одного боку є очевидний розвідувальний успіх, чи... тобто один з тихотемних, з солдатів Армії Крайової, якого довгі роки взагалі вважався дезертиром, але насправді він виконує розвідувальне завдання, зв’язується з якимись іноземними партизанськими групами на Волині. І на початку 43 року він відправляє розвідувальною мережею рапорт у розвідку Армії Крайової, що українські націоналісти починають збройне повстання і складовою цього повстання буде знищення польського населення. Якщо вони самі не виїдуть, їх спіткає доля євреїв. І насправді невідомо, чому це повідомлення було проігнороване. Взагалі складається враження, що цілі рапорти розвідки на цю тему відстав... відкладаються, відкладаються на... на полицю. Це одна з таких, ну, тем, які, мені здається, варто, дослідити ширше. З цієї причини мені справді здається, що закид, що ці партизанські відділи створюються занадто пізно. Бо вони ство..., я звичайно кажу про партизанські відділи Армії Крайової, бо вони створюються лише в липні 43 року, після 11 липня, після тої кривавої, кривавої неділі. Це щонайменше на кілька місяців запізно.
[...]

Єва Семашко
51:15

Отже, пан професор, якщо я правильно зрозуміла, але здається так, послався на згаданий редактором Зиховичем у своїй книзі випадок Лади, псевдонім “Жагєв”, який мав висилати... тобто мав опинитись в лавах УПА і на цій підставі вислати повідомлення в... в Лондон. Шановне панство! Я задумалась, чи було два Лехи Лади “Жагєв”... з псевдонімом “Жагєв”, бо дотеперішня література, тобто Тухольський і інший, який займався “Вахляжем”, і Хлєбовський, і Хлєбовський — обидва представляють постать Леха Адама Лади, псевдонім “Жагєв” (але він мав і другий псевдонім “Лешек”) зовсім інакше. А саме, що він був десантований... Я не пам’ятаю, чи його скинули вже на Волинь, вже в 41 чи в 42... в будь-якому випадку призна... після... після... після потрапляння на територію Волині, його включили в роботу ІІ району “Вахляжа” і призначили начальником бази в Рівному. На цій базі він працював близько трьох місяців, але тут дослідники теж трохи різняться, щодо цього часу, а потім перейняв командування групою 36 грузинів, які втекли з німецького полону, і ці грузини самі зголосились до поляків, щою їх включили в наші військові структури, у зв’язку з чим і просили командира поляка. Мав бути... Спочат... Тоді, коли втекли з того полону, вони були, були, ну, виснажені, деякі були хворі... Спочатку вони були під опікою Богацького “Француза” з осади Кшивуха, який також був працівником “Вахляжа” і який їх там, ну, довів до відповідної форми і хотів бути командиром саме цих... цієї групи з 36-чоловік. З огляду на те, що він добре знав територію, територію Волині і крім того добре знав російську мову, а грузини говорили російською. Лада... “Жагєв”, на мою думку, не міг знати українську мову. Не міг знати тому, що по-перше, він народився в Римі, по-друге, він ніколи не був на Волині, по-третє... лище тоді, коли його скинули... Частину війни він провів в Угорщині або в Румунії і у Франції. Лише потім, потім його скинули... иии... иии... иии...ну і він очолив цей відділ. І тут теж думки розходяться, чи цей відділ під його командуванням здійснив певні диверсійні акції, чи ще самостійно, иии...

Але закінчилось, закінчилось командування Лади Жаг... “Жагвя” на зламі 42/43 внаслідок суперечки між иии... теж командиром, командиром цього грузинського відділу, грузином Альошею, під час якої панове дістали пістолети і пострілялись. І було це в районі села Великі Сади на Волині, в Дубенському повіті. Цей “Жагєв” тоді загинув на місці. Альоша був ще... як... тобто був поранений, але деякий час, ну, деякий час жив, але на жаль помер від поранень, а грузини невдовзі розпорошились... Ймовірно частину вбили власівці, але чи це були власівці, я теж не впевнена. А частину ймовірно поглинули радянські партизанські відділи.

І прошу панства! Мене б дуже, дуже цікавив документ, на підставі якого пан редактор Зихович стверджував, що “Жагєв” був... увійшов в структури УПА... [сміх Єви Семашко], а потім ще відправив повідомлення в Лондон.

Прошу панства! Увійти в структури УПА було неможливо! ОУН мала власну службу безпеки, яка була помішана на виловлюванні шпигунів, зрадників, сексотів і всіх, хто на думку ОУН міг би зашкодити українській справі. І думаю, що пан професор Мотика зі мною погодиться, що жодні польські агенти в УПА просто не могли бути, особливо агенти з людей, які не жили на Волині, бо навіть ті поляки, які жили, виросли на Волині серед українського населення і чудово знали українську мову, не потрапили в структури УПА. Принаймні я такого випадку не знаю.

Єва Семашко передає мікрофон Гжегожу Мотиці. Починає говорити Гжегож Мотика (його мова настільки незв’язна, що ми не впевнені, чи не зробили деякі дрібні помилки в записі, але вони не впливають на зміст висловлювання):

В якості доповнення... бо це зовсім не несумісні історії. Безсумнівно йдеться про ту саму людину. Редактор Зихович, якраз так склалось, що де-факто цитував мене. Бо я знайшов цей документ кільканадцять років тому в Лондоні. Звичайно, що “Жагєв” не відправив його безпосередньо сам в Лондон. Він потрапив в руки начальника розвідки “Волинь”. Мені теж цікаво, чи він потрапив в Лондон вже в 43 врешті-решт тими каналами... Звичайно... там, де я його бачив, в SPP – тобто Студії Підпільної Польщі, там є... була інформація від 45 року... Чи було так, що прийшло радіозв’язком раніше, а там була якась копія 45 року, цього не знаю.
Як би не було... він точно передав вище своєму керівництву в організаційній структурі. Так як колега намагався це перевірити, то можливо, що він був заблокований на рівні Варшави. Тобто перший його начальник поставився до нього серйозно. У Варшаві рапорт загруз і потрапив, пішов пізніше. Тут знову максимально... Це все виглядає достовірно. Тобто “Жагєв”, командуючи тими грузинами, як каже цей документ, вів негоціацію, переговори з упівцями. Упівці почали переговори з грузинами про включення цього відділу у свій... у своє формування. І він, чи російською, чи українською, як я розумію, приховуючи ким він є під час цих переговорів, ну просто передав зміст розмови, яку той підофіцер ОУН, щонайменше, якщо не вище, бо це ймовірно був якийсь щонайменше районний провідник, передав тим грузинам... иии... під час переговорів.
Це все виглядає надзвичайно достовірно... особливо... тут здається лютий чи березень 43 року. Він вказує, що ця розмова відбулась в лютому чи березні. За мить він точно гине. Тобто він загинув на початку 43 року, за мить після відправлення цього повідомлення. І цей відділ грузинів — це та сама сотня УПА, яка потім фігурує, як один з тих іноземних відділів. І я думаю, що той командир цієї сотні з боку грузинів - “Альоша”, це той самий “Альоша”, який вбив... еее... вбив у стрілянині... Звичайно, це треба було б перевірити, бо може бути схожий псевдонім і т.д. Але мені здається, що це все складається, тобто грузини раптом вирішують, що їм краще буде приєднатись до упівців. Стає зрозуміло, що в такій ситуації, то за... якщо самі не застрелять... иии... Ладу, то можуть розділити його долю, а одночасно це не змінює факту, що він весь час підтримував контакт через розвідувальну мережу з АК. Він безумовно добре служив польській державі і цим своїм рапортом, правда, ну все-таки дав серйозний аргумент на те... про те... про наміри бандерівського... иии... керівництва.

Звучить частково незрозуміло питання Єви Семашко:

...тобто все-таки не... УПА, але отримав інформацію від грузинів, які...?

Відповідь Мотики:

Ні, Ні, Ні... він казав, що брав участь в переговорах і почув це безпосередньо... Тобто він брав участь в переговорах з упівцями. І , як я розумію... я собі це так уявляю, звичайно, бо нема деталей цих переговорів. Він просто каже, що під час зустрічі вищого... иии..., не пам’ятаю, члена ОУН почув таку інформацію і передає її вище. Ми можемо лише припускати, але з великою ймовірністю, що цей грузинський відділ чи сам “Жагєв”, найімовірніше з кількома грузинами, пішли на переговори і говорили про входження в структури. Прозвучало питання про поляків. Той пояснив план ширше. Тому принаймні в цьому рапорті є інформація, що він передає безпосередньо почуту інформацію і в цьому сенсі це достовірно. Звичайно, якби було пізніше, коли він очолює цей відділ, то думаю, що рано чи пізно СБ-ОУН би зорієнтувалась.

Аналіз розмови і зауваження

Ймовірний “Рапорт”

“ І на початку 43 року він відправляє розвідувальною мережею рапорт у розвідку Армії Крайової”,
“І насправді невідомо, чому це повідомлення було проігнороване”,
“ Тому принаймні в цьому рапорті є інформація, що він передає безпосередньо почуту інформацію і в цьому сенсі це достовірно”.

Де цей рапорт чи повідомлення? Хто його бачив? Хто і де його опублікував?

І передовсім: чому Мотика досі не опублікував документ, на який посилається?

Чому ще кілька років тому Мотика, пишучи про Ладу (спочатку не називаючи прізвища чи псевдоніму і, напевно не знаючи прізвища чи псевдоніму), посилався на те, що було написано в повоєнній розповіді майора Клімовського (що ми довели вище), а сьогодні стверджує що бачив рапорт Леха Лади? Знаючи схильність Гжегожа Мотики приписувати джерелам тези, яких в цих джерелах нема, ми б охоче побачили хоча б розповідь Клімовського і дізнались, що в ній насправді написано.

Тверезий погляд Єви Семашко

Лада... “Жагєв”, на мою думку, не міг знати українську мову. Не міг знати тому, що по-перше, він народився в Римі, по-друге, він ніколи не був на Волині... Мене б дуже, дуже цікавив документ, на підставі якого пан редактор Зихович стверджував, що “Жагєв” був... увійшов в структури УПА, а потім ще відправив повідомлення в Лондон.Але закінчилось, закінчилось командування Лади Жаг... “Жагвя” на зламі 42/43 внаслідок суперечки між иии... теж командиром, командиром цього грузинського відділу, грузином Альошею, під час якої панове дістали пістолети і пострілялись. І було це в районі села Великі Сади на Волині, в Дубенському повіті. Цей “Жагєв” тоді загинув на місці. Альоша був ще... як... тобто був поранений, але деякий час, ну, деякий час жив, але на жаль помер від поранень...

Тут ми приємно здивовані. Виявляється, пані Семашко має більше клепок в голові, ніж видатний історик Мотика і звертає увагу на явні прогалини в його сенсаційних гіпотезах.

Митика ігнорує факт, що всі відомі нам польські дослідники діяльності "тихотемних" пишуть більш-менш однакову версію:

Ладу застрелив “Альоша”, натомість “Альошу” смертельно поранив Лада.

Але одночасно, лише на підставі того, що в УПА знайшов якогось грузина з псевдонімом “Альоша”, дозволив собі фантазувати, що саме ці грузини пізніше були грузинською сотнею УПА. Мотика тут плутає все, що можна і на скільки можна, але про це пізніше...

...пан професор Мотика зі мною погодиться, що жодні польські агенти в УПА просто не могли бути, особливо агенти з людей, які не жили на Волині, бо навіть ті поляки, які жили, виросли на Волині серед українського населення і чудово знали українську мову, не потрапили в структури УПА. Принаймні я такого випадку не знаю.

Тут ми не погодимось з пані Семашко - “польські агенти” в УПА були б неможливі, якби полякам не можна було служити в УПА. Але ми знаємо поляків, які воювали в лавах УПА. Тому, якщо поляки могли воювати в УПА і навіть бути командирами підрозділів, то теоретично там могли опинитись “польські агенти”.

Поки що ми не знаємо жодного випадку зради поляка, який служив в рядах націоналістів, якщо не рахувати справу т.зв.. “польської сотні УПА” з Домінополя,

де ймовірно відбулась провокація. Гіпотезу провокації чи містифікації може доводить факт, що командир УПА на цій території Порфир Антонюк “Сосенко” був розстріляний СБ ОУН. Але повернемось до теми.

Міфічні переговори

“Упівці почали переговори з грузинами про включення цього відділу у свій... у своє формування”.

Якісь переговори якихось структур українського підпілля з відділом грузинів - “Гризунів” могли бути. Це не можна виключити. Але точно не на рівні “вищого керівництва”. Вже згаданий Чхеїдзе-Чапаєв у своїх свідченнях каже, що совєти для впровадження агентів в УПА використовували те, що туди приймали іноземців і що це робили вже навесні, не уточнюючи в якому саме місяці, але весна — це точно не лютий! Але ми ніде не знайшли найменшого сліду, найдрібнішої інформації про те, що “Гризуни” увійшли в лави УПА. Навпаки є чітка інформація, що до кінця існування відділу “Гризуни” боролись з німцями, але й з УПА. Найімовірніше вони просто були радянським загоном і зовсім неймовірно, що упівським чи, що вбили Ладу за наказом УПА, щоб “не розділити його долю”. Гжегож Мотика просто почав на ходу вигадувати історії, ще більше виставляючись на посміховисько, коли йому довели, що він пише дурниці.
Те, що “Альоша” вбив Ладу, дозволяє радше припускати, що маємо справу з радянським відділом. Лада не був би єдиним польським офіцером, вбитим за схожих обставин радянськими “союзниками”. За схожих обставин загинули:
Леон Осецький, Броніслав Ходоровський, Ян Рерутко і інші.

Їх вбили більшовицькі “союзники”, які нібито були безкорисливими захисниками поляків, а не українські націоналісти.

Банда Альоши

І цей відділ грузинів — це та сама сотня УПА, яка потім фігурує, як один з тих іноземних відділів.Звичайно, це треба було б перевірити, бо може бути схожий псевдонім і т.д. Але мені здається, що це все складається, тобто грузини раптом вирішують, що їм краще буде приєднатись до упівців.

В УПА справді був грузин “Альоша”, але він командував роєм, а не сотнею, як каже Мотика. Т.зв. “грузинська сотня УПА” - це зовсім інші обставини і зовсім інша територія. Рій “Альоши” (в українських повстанців відповідник польської дружини) — це група з 8 грузинів, які ймовірно дезертирували від німців. Такий висновок робимо з того, що грузини були добре навчені обслуговувати гармату і саме, як рій легкої артилерії, були прийняті в сотню Юрія Чуйківського, псевдо “Юрко”, десь між червнем і липнем 1943 року. А сотня Чуйківського створена в травні 1943 року, тому принаймні через це там не могло бути грузинів з “Альошою” на чолі раніше.

Згаданий “Альоша”, який командував роєм, загинув в серпні 1943 року. Його наступник — теж грузин, обіймаючи керівництво підрозділом грузинських артилеристів, теж взяв псевдонім “Альоша”. Навесні 1944 року, будучи інструктором в упівській школі підхорунжих, він зрадив і перейшов на бік совєтів (лише тоді зрадив чи деконспірувався, як агент?). Все це повинен знати пан Мотика хоча б зі спогадів Макса Скорупського, якого він цитує в своїх працях неодноразово. То як це? Він посилається на книги, яких не читав?

Як Мотиці прийшло в голову, що це може бути той самий Альоша? Єдине, що нам спадає на думку, це те, що пан професор почав вигадувати історію на ходу, щоб замаскувати дурниці, які він навиписував в “Партизанському русі” і інших працях.

У всіх польських джерелах чітко написано, що внаслідок стрілянини між Ладою і “Альошею” Лада загинув відразу, а “Альоша” вмер невдовзі внаслідок отриманих поранень.

Якщо пан професор Мотика не читав ні Скорупського, на якого посилається, ні польських авторів, які писали про Ладу і грузинів, то принаймні повинен послухати, що йому кажуть. Єва Семашко чітко сказала, що сталось з “Альошею”, який застрелив Ладу. Але пан Мотика навигадувавши раз, що “польського агента” вбили “бандерівці”, мусив на ходу переробити грузинів Лади в бандерівців, вважаючи напевно, що таким чином не здасться дурнем. Жалюгідно...

Пасує, як корові сідло...

А може це ще інший “Альоша”?

Може Давид Бакрадзе, псевдонім “Альоша” - командир колпаківського батальйону червоних партизан, який штурмував базу УПА “Січ” у Вовчаку?

Якщо вже Ви, пане Мотика, вигадуєте історії на ходу, то чому Вам не прийшов у голову цей “Альоша” (Бакрадзе)?

Теж можна сказати:

“Звичайно, це треба було б перевірити, бо може бути схожий псевдонім і т.д. Але мені здається, що це все складається”.

Якщо цей “Альоша” Лади невдовзі вмер від поранень, то може потім воскрес? Адже Ви можете на ходу вигадати історію про воскресіння. Ви ще не такі сенсації вигадували. Це грузин і це грузин, цей “Альоша” і цей “Альоша”, а те, що один живий, а другий мертвий? Для пана Мотики це не перешкода. Більша перешкода те, що Гжегож Мотика закладає, що совєти на Волині були ХОРОШІ! Може вбили кілька польських командирів, але в загальному були хороші, тому мертвий вбивця Лади в розрегульованому мозку пана Мотики міг стати тільки бандерівцем, але ніколи не міг бути більшовиком.

І найважливіше питання. Навіть якщо прийняти, що внаслідок різних обставин кілька колишніх членів з понад 30 чоловік банди “Альоши” через кілька місяців вступили в УПА (чого повністю виключити не можна), то все одно нема підстав стверджувати, що “польського агента” ліквідували бандерівці. Адже польські автори чітко пишуть, що грузини Лади боролись з УПА після смерті Лади, а не що були бандерівцями.

Напевно навіть пан професор зрозуміє, що

“боротись з УПА” і “бути бандерівцем” - несумісні речі!

„Підофіцер ОУН” - тобто “вищий член” Гжегожа Мотики

... той підофіцер ОУН, щонайменше, якщо не вище, бо це ймовірно був якийсь щонайменше районний провідник під час зустрічі вищого... иии..., не пам’ятаю, члена ОУН...

Підофіцер ОУН? Вищий член ОУН? Тут Мотика сам виставляє себе на посміховисько...

Підофіцер — це капрал чи сержант в армії, тобто найнижчі військові звання, крім стрільця/рядового
ОУН — це політична організація, в якій не було військових звань
Районний провідник (“щонайменше”!) - безпосереднє керівництво ОУН :)
Вищий член ОУН — може йшлося про зріст?

Тут вже нічого додавати не треба... ганьба і компромітація!

Історія проти казок — в рамках підсумку

Щоб закрити тему і ще краще проілюструвати маячню пана Мотики, використаємо скріни з польської книги:

Вінцент Романовський ZWZ-AK на Волині 1939-1944, КУЛ, 1993.

Просимо прочитати уважно.

Переклад:

с) Відділ грузинів
На Волині, так як бувало в інших округах, відбулось в цей час підпорядкування Армії Крайовій добре озброєного відділу грузинів з 35 осіб, який діяв в лісах Кшивухи біля Дубна. Ранньою весною 1942 р. встановлено контакт з командиром ІІ Району “Вахляжа” в Рівному за посередництвом Адама Павляка “Хіло” і зв’язкового на Дубно — Владислава Бартоса. Командир грузинів капітан “Альоша” і його заступник молодший лейтенант Серджин довший час шукали контакту з польською підпільною організацією. Відділ був в катастрофічній ситуації по забезпеченню. П’ять солдатів були хворі і поранені. Під час першої зустрічі з офіцером диверсії “Вахляжа” - поручником Пьотром Богацьким “Янушем” - “Альоша” з гарячими оплесками всього відділу запропонував прийняти командиром польського офіцера. Забезпеченням продовольством, білизною і зброєю зайнявся батько “Януша” - Мар’ян Богацький з Дубна, а лікарську допомогу надав його син Владислав — районний лікар з Млинова. Командиром відділу призначили тихотемного підпоручника Леха Ладу “Жагєв”. Йому надали радіотелеграфіста з диверсійної групи “Вахляжа” в Клевані, Альбіна Стернецького “Тихого”. Прийняття командування відбулось в Кшивуші 3 ІХ 1942 р. Найближчі дні використано на відновлення бойової здатності відділу, що не було просто, бо люди були виснажені голодом. Місцем постою командування (“Жагєв”, “Альоша”, молодший лейтенант Драша і “Тихий”) була Вижинка, решта відділу стаціонувала в Вигуровій в Хорупанському Яру, на відстані близько 2 км. З Дубна до Вижинки в першому вантажі відділу доставлено білизну, 20 пар шкарпеток, мило, рушники, два мішки солонини, кілька торб амуніції і значну кількість бандажів. Трьох хворих з температурою розмістили в осаді Павляка, легко поранені перебували в відділі.
Після відновлення бойової здатності відділу, командир району “вахляжа” поручник “Кльон” дав згоду на проведення замісних акцій. З відомих автору акцій одну провели 25 ІХ 1942 р. Драша з 13 людьми (6 пм. 4 кб, 2 підводи, 6 коней) в Гусинах під Млиновом ліквідував шкідливого фольксдойча Тропішана, а потім вдарив Ландвіршафт в Млинові, де здобув продовольство, не маючи в бою втрат. Вже наступного дня “Альоша” з 15 людьми ліквідував пост жандармерії в селі Грабовець біля Топавш (район Боромля), який охороняв міст на Стиру. Здобуто зброю, амуніцію і чотири коня. Під час бою загинуло два партизани, а одного поранено. Решта відділу була у відводі “Жагві”, який завдяки двом вершникам підтримував зв’язок в обох напрямках.
Останню акцію провів “Альоша” ймовірно навесні 1943 р., маючи відділ з 20 людей. Тоді він ліквідував транспортну базу , яку охороняли власівці, в селі Паршова біля Млинова. У бою загинуло четверо партизан, троє поранено.
Після повернення до Вигурова між “Альошою” і “Жагвою” виникла суперечка, під час якої від зброї “Альоши” загинув “Жагєв” - Лада, а поранений “Альоша” також невдовзі помер. Командування обійняв Драша. Внаслідок кількох боїв з УПА в Кременецькому повіті відділ втратив багато людей. “Тихий” повернувся в Клевань. Не вдалось встановити, чи Драша з ПВ грузинів і “Дража” з львівського округу АК це та сама особа.

Постлюдія

Мотика творить власну історію, замовчує добре відомі факти, а інші “факти” вигадує на ходу. Таким чином він поводиться, як політичний параноїк, який ставиться до джерел надзвичайно вибірково, старанно вирізаючи ті фрагменти, які йому не вигідні — ріжучи навіть в середині речення. Це не має нічого спільного з пошуком правди про ті події. Це явна “історична політика” - фальш і брехня.

Можна сподіватись, що якщо цей текст взагалі до нього дійде, то він відповість типовим белькотінням або скаже щось в стилі: “Я ці документи читав, а ви ні, тому сидіть тихо, як не знаєте...”.

Але документів він не надасть, бо оприлюднення цих документів означало б кінець маніпуляції і казкарства, принаймні в цьому питанні, і при тому показало б як на долоні шахрайство цього дуже шанованого історика.

Команда Добродій

PS
Пане Мотика!
Один зі співавторів цього тексту кілька років тому був свідком сімейної сварки в одному селі біля Шепетівки на Хмельниччині. Жінка полька (а точніше “мазурка” - там так називаютькатолиуів, які називають своїх дітей польськими іменами), а чоловік українець. В певний момент чоловік крикнув до жінки (і тещі, яка брала участь в сварці): “Хмельницький вас бив, бив і не добив. Бандера вас бив, бив і не добив, то я вас нарешті доб’ю!”. А жінка у відповідь: “Не дочекаєшся! Прийдуть знову руські і вас, хохлів всіх поб’ють!”.
До геноциду не дійшло. Сім’я помирилась. Але ось Вам доказ, що високе керівництво українських націоналістів (чоловік — учасник сварки — теж підофіцер) знову опрацьовує таємний план вирішення польського питання. Ви вже використовували народні пісні, як доказ “спланованого геноциду”, то чому б не використати цю сільську сварку? Ви повинні про це розповісти! Вікіпедія чекає Ваших нових неймовірних гіпотез-догм, а за Вікіпедією підуть журналісти.

К.Д.

Dobrodziej

Шукати в цьому блозі

Польська агентура в УПА - сенсаційне відкриття Гжегожа Мотики